Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 131

— Знаєш, — він майже з жалем глянув на неї. — Колись я думав, що закінчу семінарію, висвячусь на священика, отримаю парафію й обов’язково заберу тебе до себе. Потім зрозумів, що ти ще до того вийдеш заміж. Скажи, чому ти не захотіла нормально влаштувати своє життя?

Через силу усміхнувшись, Анна нервово поправила стрічку на капелюшку.

— Я не маю до того щастя. Може, залишусь старою дівою і колись іще приїду до тебе та бавитиму твоїх дітей.

Андрій зміряв Анну скептичним поглядом.

— Ну, це вже не про тебе. Не прибідняйся. Забула, що я знаю тебе як облуплену. Якби хотіла, то давно була б заміжньою.

Анна якось непевно хитнула головою, тоді, щоб приховати ніяковість, сіла на низенький парканчик обіч ставу.

— Облиш. Дивись, як тут гарно. Сядь біля мене і ліпше розкажи про себе. Маю підозру, що в тебе вже й наречена є. Ти ж одружишся перед висвяченням? Так? Хто ця дівчина? Теж зі священицької родини?

Анна невпевнено усміхнулася братові. Як добре, що він нічого не знає про Адама. Не пережила б, якби довідався. Андрій — чи не єдина рідна їй тут людина. У них із братом однакові спогади, спільне минуле, навіть важкі переживання одні на двох. Так хочеться, щоб хоч він її не осуджував.

Вона перевела погляд на узгір’я навпроти школи плавання. Вже осінь, але лише її початок. Час, коли ще сонячно, тепло, затишно, коли зелені дерев не торкнулися перші осінні приморозки, не зблякли яскраві літні квіти, а в повітрі снує перша обережна павутина бабиного літа.

— А ти змінилася, сестричко, — раптом почула вона голос Андрія і здивовано глянула на нього. — Правду-таки про тебе кажуть.

Анна широко розплющила очі. Щось в інтонації і в тому, як зневажливо скривилися губи брата її насторожило.

— Ти це про що?

Андрій не відповів, лише зміряв Анну оцінюючим поглядом. На сестрі нова, дорогої матерії сукня, вигаптувана шовком шаль, модний капелюшок і вишукані черевички на підборах. Де вона все це взяла? А головне, за які гроші?

Він ще раз, уже прискіпливіше, ковзнув поглядом по сестрі. Черевички майже не сходжені, з-під сукні визирає краєчок дорогих нижніх спідниць, на шиї золотий коштовний медальйон, на руці така ж бранзолетка. Анна виглядає до непристойності розкішно вдягненою.

Він перевів погляд на її руки у тоненьких шовкових рукавичках, на мереживну парасольку, яку нервово стискали її пальці, і спохмурнів. Анна схожа на тих легковажних панянок, що приїздять сюди в супроводі кінних кавалерів та марнують життя на пусті розваги.

— Звідки в тебе всі ці речі? — тоном, який примусив Анну збліднути, запитав він її. — Я знаю, що вуйко не надіслав тобі жодного крейцера. Де ти взяла гроші?

Анна злякано опустила очі, але відразу знов їх підвела.

— Напевно, я стала страшною марнотратницею. Ледь не всю платню витрачаю на одяг. Але тут усі так одягаються. Ти ж не засуджуєш мене за це?