Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 125

Опинившись у помешканні Терези, Анна, на щастя, не відчула до себе ані ворожості, ані інтересу. З погляду всіх присутніх, була надто незначною особою, а тому на увагу не заслуговувала. Насолоджуючись відносною безпекою, тихенько сиділа в куточку салону, прислухалася до загальної розмови і намагалась залишатися непомітною. Так тривало доволі довго, і Анна почала сподіватися, що цей візит завершиться без значних втрат. Тож коли до кімнати ввійшла дружина Адама, її поява тут мала для неї ефект гарматного пострілу в абсолютній тиші. Від несподіванки Анна сполотніла, тоді почервоніла і зовсім невчасно відчула, що їй стає погано. Навіщо Анеля знов приїхала до Львова? Невже відчула загрозу, яка нависла над її сімейним життям? Не приведи Господи, ще дізнається, хто в тому винен.

Ледь нахилившись уперед, Анна спробувала перебороти напад запаморочення. Почувалася так кепсько, ніби побачила дружину Адама вперше і вже наперед знала, що та влаштує їй грандіозний скандал. Зовсім не мудро. Анеля нічого не знає і прийшла сюди зі звичайним візитом.

Анна сіла рівніше й обережно глянула на дружину Адама. Елегантно вбрана, з майстерно вкладеним волоссям, у темно-блакитній сукні, з завчено-люб’язною усмішкою — сьогодні вона, як і тоді, виглядала досконало. Якби Анна не так пильно вдивлялася в її обличчя, то не зауважила б, що насправді Анеля чимось стурбована. Тепер значно виразніше проступали і тінь розгубленості в очах, і ледь помітні сліди втоми в кутиках вуст, і зморщечки довкола очей. Здається, щось її дуже сильно непокоїть.

Впізнавши Анну, Анеля приязно усміхнулася їй, на якийсь момент відкрилася і відразу знов вдягнула на себе маску — сказала щось ввічливо-люб’язне, запитала про здоров’я, згадала розповідь Люцини про уродини в Терези, пообіцяла передати доньці привіт, а тоді, продовжуючи усміхатися всім і нікому зокрема, присіла на фотель біля невеличкого столика з рукоділлям.

Насилу стримуючи тремтіння рук, Анна подякувала Богові за те, що в ці декілька хвилин розмови якимось дивом зуміла зберегти самовладання, ясність думок та виразність мови. Зараз не почувалася здатною навіть на це і з величезним полегшенням бачила, що Анеля зосередилася на розмові з якоюсь пані у синьому. Десь уже бачила ту пані, але де саме, не пам’ятала. Останнім часом такі провали у пам’яті стали звичними і перестали дивувати. Забагато проблем звалилося на її голову.

Намагаючись вдати, що розмова між дружиною Адама і тією пані в синьому її не цікавить, Анна потай продовжувала вслухатися в кожне слово. Не надто легке завдання, бо говорили вони неголосно, а іноді так нерозбірливо та тихо, що вона переставала вловлювати зміст розмови, проте все одно могла б заприсягтися, що в цьому спілкуванні була якась фальш, а можливо, навіть старанно прихована неприязнь. Зовні все виглядало доволі мило, невимушено та доброзичливо, проте Анну не покидало передчуття наростаючої напруги. Що це? Її нерви так химерно викривляють сприйняття чужих розмов чи так воно насправді є?