Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 127

Анна проминула кухню і вийшла на балкон внутрішнього подвір’я. Озирнувшись, у напівтемряві зробила декілька невпевнених кроків і присіла на стару облуплену скриню при кінці балкону. Нічого особливого не робила, а почувалася так, ніби діжу тіста замісила. А ще ця постійна нудота. Ніяк не минає. Особливо вранці.

Заховавшись за купою старих речей і намагаючись відсапатися, Анна за кілька хвилин відчула, що їй покращало. Ситуація взагалі виглядає не загрозливою. Якби про зв’язок із Адамом знали, то вона б вилетіла звідси зі швидкістю гарматного ядра в ясну погоду, а її не помічають.

Обіпершись на стіну, Анна глянула у темряву перед собою і раптом знов відчула напад якогось дивного запаморочення та нудоти, проте відразу забула про нього, бо почула, як хтось виходить на балкон.

Інстинктивно притиснувшись до стіни, вона підібрала спідниці так, щоб їх не побачили збоку, і причаїлася в темряві.

— Анеля, послухайте, — почула вона голос Терези. — Що на вас сьогодні найшло? Замалим не влаштували скандал. Добре, що я встигла втрутитись. Такою нестриманою я вас ще ніколи не бачила. Що відбувається?

Кілька секунд Анна напружено прислухалась до цілковитої тиші й намагалася навіть дихати якомога непомітніше.

— Нічого не відбувається, — тепер Анна впізнала голос Анелі і, щоб випадково не виявити свою тут присутність, щільніше притиснулася плечима до стіни. — Ми ніколи не любили одна одну, а сьогодні вона сама мене спровокувала.

— Вас? Спровокувала? — У голосі Терези була неприхована іронія. — Щоб вас спровокувати, треба щось суттєвіше, аніж примітивні плітки. Думаю, тут серйозніші проблеми. Перед тим, як поїхати до Відня, Адам порушив питання сепарації? Так?

Стримуючи шалене калатання серця в грудях, Анна декілька хвилин прислухалася до цілковитої тиші.

— Звідки ви знаєте? — здавлено запитала Анеля. — Я не хотіла нічого говорити, але це переходить усі можливі межі. Ми з дітьми мали замешкати тут, а тепер Адам категорично проти. Не розумію, що сталося за цей рік, але зараз він погоджується взяти до себе лише Войцеха. Може, він живе з коханкою в тому будинку?

Тереза якийсь час тримала паузу, тоді знов озвалася.

— Не думаю. Я декілька разів приходила до нього і не помітила, щоб у будинку мешкала якась жінка.

— А з ким його тоді бачили? Це вже не вперше мені таке кажуть. Та я й сама бачу, що Адам змінився.

Якийсь час Тереза мовчала, опершись ліктями на поручні балкону.

— Коханок у нього може бути з десять, а законна дружина одна. Мусите перечекати. Не знаю, з ким там його бачили, але я мушу дещо вам розповісти… Пам’ятаєте, я знайомила вас з Анною? Ну, з молоденькою панною на моїх уродинах. Сьогодні ви теж розмовляли з нею.

— Так, пам’ятаю, а що?

— Вона не видається вам підозрілою?

— Підозрілою? Аж ніяк. Люцині вона взагалі сподобалась. А чому ви згадали про неї? Вона ж іще зовсім дитина.

Тереза іронічно хмикнула.

— Добра собі дитина. Не знаю, може, то моя фантазія, але Адам якось підозріло уважно ставиться до неї. Ви не зауважили? Згадайте мої уродини.

Боячись глибше вдихнути повітря, Анна заціпеніла. Тиша, яка на декілька хвилин запанувала після слів Терези, видалася їй дорóгою до справжнього пекла.