Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 123

— Чому ти не хочеш залишитися в мене? Образилась?

Ледь чутно зітхнувши, Анна вилізла з-під столу й обережно глянула на Адама. Дуже важко пояснювати чоловікові, якого любиш сама і який любить тебе, чому не можеш бути з ним. Краще й не намагатися. Все одно не зрозуміє, а лише розлютиться ще дужче.

— Ні, я не образилась. Я теж наговорила зайвого. Просто я дуже хочу повернутись додому. Мені добре в пані Беати. Ви ж не триматимете мене тут насильно?

Адам не відразу відповів, лише глянув на неї якось дивно.

— Зачекай, я вдягнусь і відведу тебе додому. Очевидно, ти ще не зрозуміла, що сталось на уродинах у Терези.

Побоявшись зазирнути Адаму в очі, Анна відвернулася. Все вона зрозуміла. Дивувало лише те, що все одно продовжувала любити його. Вдягнувши черевички, вона підійшла до дзеркала і спробувала надати волоссю більш-менш пристойного вигляду, але це погано їй вдавалося. Здається, руки тремтять.

Мимоволі прослідкувавши за Анною поглядом, Адам спохмурнів. Здається, серйозно її налякав. Сам від себе такого не чекав. Це кохання перетворюється в якесь божевілля. Напевно, вночі наставив Анні купу синців. Ще й сукню навіщось зіпсував. Вона насилу скріпила її шпильками. Неприпустимо так втрачати над собою контроль. Хай там що, але Анна на таке не заслуговує. Вона ж не винна, що він заплутався в ситуації.

— Мені шкода, що я так із тобою повівся. Віриш?

Анна кинула на нього розгублений погляд і знов опустила очі.

— Звичайно… Це просто день такий невдалий, а ще спека та гроза. Нерви нормальної людини такого не витримують.

Хотіла б якомога швидше викинути з голови нічний інцидент, проте не могла. Якщо таке станеться ще хоч раз, зовсім не була певна, що захоче залишатися з Адамом. Хіба ж у неї зовсім нема поваги до себе?

Ледь нахиливши голову, вона провела гребінцем по волоссю. Цікаво, а чим гірше брутальне поводження Адама від її власної поведінки? Хіба спати з чужим чоловіком — це добре? Чи, може, вона не кривдить його дружину? А дітей? Відповідь така очевидна, що аж моторошно.

Помітивши, що Анна стоїть нерухомо, Адам невдоволено глянув на неї.

— Не розумію, чого ти тягнеш час? Доки можна стояти перед дзеркалом? Не боїшся, що твоя пані Беата прокинеться?

Отямившись, Анна розгублено глянула у вікно, тоді знов у дзеркало і машинально спробувала прилаштувати на місце непокірний локон.

— У будь-якому випадку я зумію приспати її пильність. Ви ж казали, що я маю талант до акторства.

Адам подивився на неї ще раз і зітхнув.

— Ти маєш талант знаходити неприємності на свою та мою голову, а не талант до акторства. Ходи вже.

Невпевнено подивившись на своє відображення у дзеркалі й на розтріпане волосся, Анна махнула рукою.

— А, нехай буде так. Нащо мені та зачіска, — вона рішуче зав’язала стрічки капелюшка під підборіддям. — Швидше йдемо. Справді вже світає.

Розділ 8

Незабаром Анна переконалася, що її життя таки змінилося. Впродовж цілого місяця не мала жодної нагоди побачитися з Адамом. Спочатку разом із пані Беатою мусила прийти до його сестри на гостину, потім Тереза навідалася до них із візитом ввічливості, тоді знов запросила до себе, тоді, ніби навмисно, зустрілася їй саме тоді, коли вона за декілька хвилин мала побачитися з Адамом при кінці Сикстуської вулиці. Його сестру, щоправда, зауважила вчасно і встигла повернутися додому. В результаті на побачення до Адама не потрапила взагалі, а про наступне і не домовлялася. Обмежилася листуванням. У листах була стримано-неконкретна, не торкалася жодних сумнівних тем і навіть не натякала на те, що могло б їх скомпрометувати. Читаючи ці листи, Адам іноді взагалі не розумів, про що Анна пише, і не міг отримати відповіді на жодне запитання. Вона, ніби навмисно, ховалася від нього за ввічливими фразами та переліком дріб’язкових справ, подій, тем, проте, чим дужче Анна намагалася уникнути зустрічей, тим гострішим ставало його власне бажання побачити її. Тут навіть не йшлося про цілком зрозумілу та природну потребу переспати з нею. Йому хотілося ввести Анну у своє приватне життя. Щось у ній було таке, без чого вже не почувався цілком задоволеним усіма своїми здобутками.