Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 120

— До мене, я так розумію, бажання теж уже нема. І слава Богу. Маю вас доста! А жити тут я все одно не буду. Нехай дружина вас терпить, а я не зобов’язана… Ви не єдиний чоловік на світі.

Вона замовкла. Адам не лише якось занадто швидко опинився поруч, але й глянув на неї так, що їй розхотілося його дратувати.

— О, Боже, я зовсім не це хотіла сказати… Ви не зрозуміли…

Вона спробувала відсунутися, але Адам шарпнув її до себе з такою силою, аж тріснула по шву сукня.

— Слухай, Анно, я якраз дуже правильно тебе зрозумів. Що за муха тебе вкусила? Чого ти хочеш від мене? Не знала, що я одружений? Я приховував від тебе правду? Кривдив тебе? Удома ти і десятої частини не мала того, що маєш тут. Чого ти ще хочеш? Щоб я цілком ігнорував родину та дітей?

Заперечно хитнувши головою, Анна спробувала сісти, але Адам знов рвучко поставив її на ноги.

— Маєш рідкісний талант виводити людей з рівноваги, але мушу тебе попередити — мною маніпулювати ти не будеш. Ліжка і гарного личка тут замало.

Він продовжував так міцно стискати її плечі, що Анна врешті не витримала.

— Та відпустіть мене. Чуєте? Нічого я від вас не хочу… І вас я теж не хочу. Що я, чоловіка нормального не знайду? Теж мені, велике щастя. Йдіть собі до дружини та дітей та висувайте свої вимоги там.

Вона різко смикнулася і ненароком вдарила Адама ліктем в груди.

— О, Боже, я не хотіла.

Адам з силою стиснув її плечі.

— Та заспокоїшся ти нарешті чи ні? Роздягайся і лягай спати, — незвично різкими рухами він почав розщіпати її сукню, тоді роздратовано смикнув донизу. — Знов до біса ґудзиків.

Розгубившись, Анна не встигла зреагувати, і ґудзики градом розсипалися по долівці.

— Ви що, здуріли? Та як ви…

Проігнорувавши її обурення, Адам знов смикнув сукню донизу.

— Чого стоїш? Я тобі не покоївка! Роздягайся сама. Маю твоїх фокусів доста.

Злякано глянувши на Адама, Анна аж рота відкрила від подиву. Вперше бачила його в такому стані. Що на нього найшло? Шал якийсь?

Адам зміряв Анну ще одним роздратованим поглядом. Дивилася на нього так, ніби щиро не розуміла, що своїми словами зробила йому боляче, але була такою гарною зі своїм розтріпаним волоссям і округлими формами, що він мимоволі реагував на все це. Як взагалі сталося, що ця молода і наївна дівчинка так глибоко запала йому в душу? Здається, понад усе не хотів її втратити і майже ненавидів за те, що аж настільки сильно любив. Як вона взагалі зуміла так сильно узалежнити його від себе?

Нахилившись, Адам згріб сукню Анни в оберемок і швиргонув кудись у кут кімнати.

— Ну, і чого ти знов чекаєш? Тепер гратимеш переді мною невинність? Не награлася ще?

Дивлячись на те, як поводиться Адам, Анна насторожено притихла. Зовсім його не розуміла і справді починала боятися.

Раптом Адам із такою силою потягнув зав’язки її нижніх спідниць, що Анна мимоволі хитнулася і мало не впала.

— Я що, недоступною мовою з тобою розмовляю? Знімай усе це з себе.

Не розуміла ні його слів, ані погляду, ані надто агресивного поводження, а тому, майже машинально роздягнувшись, не відчула ніяковості чи сорому, лише неприємний холодок страху десь на рівні сонячного сплетіння.