Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 119

Здивовано витріщившись на Адама, Анна аж задихнулася від обурення. Яке розлучення? Який переїзд? Він говорить про все це, як про доконаний факт. Залишилося хіба обговорити дрібні деталі та привезти речі.

— Щоб я тут залишилась? Та нізащо. За кого ви взагалі мене маєте? Зриваєте серед ночі з ліжка, вимагаєте якихось рішень, кудись тягнете… Я не залишусь тут.

Намагаючись не виказати роздратування, Адам схрестив на грудях руки. Сьогоднішні події і без того сплутали йому плани, а тут іще Анна демонструє свій норов.

— Слухай, якщо ти не збиралась залишатися, то якого милого погодилася прийти? Я, здається, зрозумілою мовою пояснив, чого від тебе хочу.

Анна зміряла його сердитим поглядом.

— Ви казали, що хочете поговорити зі мною… Ну, може, ще там щось… Як завжди… А потім я все одно пішла б додому.

Не так весело, як іронічно розсміявшись, Адам сів у крісло й озирнув Анну з ніг до голови. Здається, несподіваних заяв від цієї дівчинки йому ніколи не бракуватиме. Неперевершена логіка. Суто жіноча. Тут навіть не знаєш, чи сердитися на неї, чи сміятися з її слів.

— То замешкати зі мною ти не можеш, а переспати — будь ласка. Ти хоч знаєш, як це називається? Зрештою, що ти там можеш знати.

Почервонівши, Анна не відразу знайшлася з відповіддю. Та як він сміє таке їй говорити? Ще й сьогодні. І без його глузливих зауважень гидко.

— То просто спати зі мною вам уже замало? Треба ще й життя мені зламати. Ви хоч колись думали про мої інтереси?

Змірявши Анну ще одним поглядом, Адам у душі подивувався з її поведінки та слів, проте зовні залишився підкреслено незворушним.

— Заспокойся і йди спати. У мене не найкращий настрій до подібних вистав. Ти залишаєшся тут — і крапка.

На якусь мить Анна, вражена безапеляційністю слів Адама, розгубилася, тоді аж задихнулася від обурення. Не найліпший у нього настрій? Та плювати їй на його настрій. У неї теж настрій відповідний. Думає, що вона ні своєї думки не має, ані гордості, ані поваги до себе.

Вона з розгону всілася на ліжко і з викликом глянула в очі Адаму.

— Та робіть уже хоч щось. Чого чекаєте? Тільки швидше, бо я тут не залишусь на жодну зайву годину.

Подивившись на неї, як на людину не цілком при здоровому глузді, Адам здивовано звів брови.

— Серйозно думаєш, що це все, чого я від тебе хочу? За кого ти взагалі мене маєш? Граєш тут переді мною те, про що не маєш ані найменшого поняття. Не випробовуй мого терпіння — йди ліпше спати. Поговоримо завтра.

— Не буду я говорити з вами завтра. Чого ви вчепились до мене? Дружина аж так сильно набридла? Може, не дозволяє чогось?

Перехопивши погляд Адама, вона затнулася. І що за дідько тягнув її за язик?

— Тобі не здається, що ти забуваєшся? — Адам усе ще намагався тримати себе в руках, проте в його голосі виразно вчувалися нотки роздратування. — Конче хочеш вивести мене з терпіння? Де ти взагалі нахапалася такої вульгарщини? Ніби ж у пристойній родині виховувалась.

Міцніше стиснувши губи, Анна з викликом глянула на Адама.