Читать «Мелодія кави у тональності кардамону» онлайн - страница 117

Вона вихилилася з вікна і вдивилася в темряву. Цікаво, як довго він тут стоїть? Від початку грози чи лише щойно прийшов? Господи, вона ж обіцяла вийти до нього ввечері.

Вона кинулася до шафи, схопила першу-ліпшу сукенку, не роздивляючись, згребла з полички білизну та панчохи, дістала капелюшок, шаль і, анітрохи не турбуючись, як це пасує одне до одного, швиденько вдягнулася. Так само швидко заколола волосся, тоді обережно дмухнула на свічку і вийшла з кімнати. У передпокої навпомацки знайшла ключі, а ще за п’ять хвилин, намагаючись не гримнути брамою чорного ходу, вислизнула надвір.

Адам стояв на віддалі від будинку — там, де щільніше росли дерева і глибшою була тінь від них.

Підібравши спідниці й намагаючись обминати калюжі, Анна теж пірнула в рятівну напівтемряву дерев. З гілок стікали дощові краплі, а ноги відразу промокли в невдало вибраному взутті, проте вона бачила лише Адама.

— Я думала, ви не прийдете. Змокли?

Він заперечно хитнув головою.

— Перечекав зливу в Терези.

Розгублено усміхнувшись, Анна притиснулася щокою до його вологого від дощу сюртука і відчула, як її охоплює гаряча хвиля ніжності. Як добре, що Адам прийшов. Попри все, що сталося, попри те, що він має дружину та дітей, все одно любила його до божевілля. Не знала лише, чи зможе тепер бути з ним.

Адам обережно торкнувся губами її нахиленої голови і ледь відсторонився.

— Я забираю тебе до себе. Все одно тобі тепер не дадуть спокійно жити, а мій будинок уже добудований.

Анна підвела голову.

— Навіщо? Це неправильно. Я нікуди не піду.

Адам міцніше стиснув губи. Чи не вперше за час знайомства з Анною йому раптом здалося, що він не цілком контролює ситуацію. Чому вона так наполегливо відмовляє йому? Щось від нього приховує? Має свої плани?

— Я чимось тебе скривдив? — висунув він перше-ліпше припущення. — Тебе щось не влаштовує в наших стосунках? Шкодуєш, що приїхала сюди?

З острахом глянувши на нього, Анна заперечно хитнула головою.

— Ні, не шкодую, але аж так далеко я теж заходити не хочу.

Адам спохмурнів. Поведінка Анни дедалі дужче йому не подобалася. Він домовився з її вуйком, скорегував усі плани, занедбав маєток, втратив частину прибутку на продажах, а вона намагається втекти. Зрозуміла, у що вплуталася? Шукатиме собі чоловіка, за якого можна вийти заміж? Тереза відтепер теж захоче знайти їй нареченого. На свою голову зробив із Анни на диво вишукану панянку. Навіть сьогодні не раз і не двічі помічав, як на неї дивляться чоловіки. Візьмуть і без приданого. Здається, він іще матиме величезні проблеми з нею.

— То ти не підеш до мене? Так?

Дивився на неї так, ніби підозрював її в чомусь, і Анна, не витримавши, відвела погляд.

— Знаєте, я взагалі не розумію, навіщо тут стою. Я й без того сильно ризикую. Ще хтось із сусідів нас побачить. Я ліпше піду додому. Побачимося завтра вдень. Я прийду після полудня.

Хотіла розвернутися та піти геть, але Адам боляче стиснув її руку і примусив зупинитися.

— Маю досить твоїх примх. Ходімо вже. Заодно подивишся мій будинок і скажеш, що тебе там не влаштовує.