Читать «Кривава осінь в місті Лева» онлайн - страница 100
Наталка Шевченко
«Фольксваген» ще раз пішов на розгін. Машину дрібно затрусило на бруківці, але це поступово минулося. Вони летіли вперед, як гарматне ядро, і пара автомобілів, що рухалися назустріч, блимнули фарами та перелякано шарахнулися вбік, від гріха подалі. А вогні «форда» знову наближалися. Ось ліворуч промайнув храм, ось бруківка змінилася асфальтом, а з правого боку проповзла будівля приміського залізничного вокзалу... Відстань до переслідуваного на око скоротилася метрів до ста, коли той раптом пішов навскіс дороги і почав пригальмовувати.
— Збирається завертати на Кульпарківську! — скрикнув Пасків. — Ось тепер — стріляй, малий! Стріляй по задніх колесах!
Денисенко знову висунувся у вікно. Автомобіль Чорного вже заходив на поворот, коли заднє праве колесо знову опинилося на прицілі. Твердо зафіксувавши руку, він натиснув на спусковий гачок, ще і ще. Поцілив — покришку «форда» просто розірвало на клапті. Інерція понесла машину боком, пробите колесо вдарилося у брівку, і автомобіль здійнявся в повітря, обертаючись подібно до гільзи, що вилетіла з патронника. Політ завершився ударом у стіну будинку на розі, що вибив з фасаду кілька цеглин та скло з вікон другого поверху. Довгий чорний згорток вилетів з багажника, зачепився за електричні дроти і в супроводі феєрверка іскор гепнувся на тротуар. Потім додолу важко обрушилися самі покручені рештки «форда», і запанувала тиша. Погоня скінчилася.
— Шикарно, малий! — радісно заволав Пасків. Він зробив ефектний напіврозворот, вискнувши шинами, зупинив машину просто посеред дороги і ляснув Денисенка по плечі. — Моя школа, чорт забирай! Оце постріл був!
— Шефе, від того хлопця, напевно, мало що залишилося, — невесело відповів Денисенко. — Допитати ми його вже точно не зможемо.
— Та кому на хрін потрібні ці допити? Підозрюваний тікав з трупом у багажнику і сам став трупом. Якщо за кермом був Окозбирач — вважай, що ти вже на моїй посаді. Вище носа, й ходімо розгрібати уламки. І заразом дзвони диспетчеру, змалюй ситуацію, і хай присилають групу.
— Я думаю, вже все місто в курсі, — пробурмотів Денисенко, вилазячи з машини.
* * *
— Маячня якась, — тільки й сказав Сокіл.
Він, Ніна, Рада і Борис скупчилися навколо телевізора в дальньому кутку офісу. Передавали позачерговий випуск новин. П’ять хвилин тому дзвонив Пасків з порадою увімкнути місцевий канал, а ось тепер вони мали честь бачити його задоволену фізіономію вже і на екрані. Репортер поруч з ним збуджено повідав, що