Читать «Кривава осінь в місті Лева» онлайн - страница 98

— За три хвилини четверта, — сказав Денисенко, глянувши на годинника.

— Добре. Отут станемо. — Пасків зупинив «фолькс» на узбіччі навпроти довгої п’ятиповерхівки, у жодному вікні якої не було й вогника, і вимкнув світло в салоні теж. — Здається, цей дім. Почекаємо кілька хвильок, потім дамо сигнал.

— Мені все ж здається, що хтось локшину на вуха вішає, — скептично відказав Денисенко і роззявив рота в широкому позіху. — Якийсь ненормальний жартує. Щось типу «нахилися до унітаза і скажи прізвище»...

— Тихо. Я ж казав — якщо нікого не дочекаємось, то відстежимо цього підараса і повибиваємо зуби. Але нам зараз треба всі шанси використовувати. Я не збираюся віддавати Окозбирача Соколу.

— То у вас із ним змагання, чи що?

— Та яке в біса змагання... Під ногами тільки плутається. Від учора я його посилаю подалі, бо... Опа! А це що таке? — Пасків раптом нахилився над кермом, вдивляючись у бік будинку. Денисенко теж глянув.

Від темного прямокутника під’їзду відокремилася аморфна чорна тінь. Вона завмерла на мить, а потім продовжила рух — через дорогу. Поступово очі розрізнили подробиці. Тінь не була одним цілим — хтось, зодягнутий у чорне, ніс у руках щось довге і таке ж чорне. Цей хтось перетнув проїжджу частину і наблизився до червоного чи коричневого автомобіля, схожого на старий «форд», що був припаркований метрах у тридцяти попереду. Поклав свою ношу на асфальт, відкрив багажник. Знову нахилився, важко підняв довгу річ і ретельно упхав до машини. І на мить там промайнуло щось біле. Рука.

— Жарти, так, Денисенку? — прошепотів Пасків. Він витяг свій «ПМ» і пересмикнув затвор. — Схоже, нашого інформатора везуть ховати. Діставай пукалку, зараз будемо знайомитися з тією сукою.

Вони вискочили із салону синхронно. Одночасно з відкриванням дверцят Пасків увімкнув фари, і таємниче нічне дійство висвітилося в усій красі.

— Ані руш, падло!!! — заревів він, ставши в бойову стойку під прикриттям дверей, і луна від цього крику, як здалося Денисенку, пішла через усе місто. — Ану, відійшов від машини і пузом на землю, руки за спину! Ну!!! Глухий, чи що?!

Коли увімкнулося світло і пролунав крик, вбраний у чорне чоловік якраз опускав кришку багажника. Озирнувшись, він закляк, неначе побачив прибульців з космосу. Денисенко встиг добре роздивитися його лице — довге, худе й бліде, чи то від переляку, чи то саме по собі. Але параліч Чорного тривав недовго. У наступну мить, скрикнувши щось нерозбірливе, він прожогом кинувся до водійських дверцят «форда».

— Стояти!! — тепер обидва опери закричали в унісон. Це не дуже подіяло. Пасків зробив два постріли, які прогриміли нічною вулицею, неначе вибухи справжніх фугасів. Денисенко гадав, що той веде вогонь на поразку, але майор, схоже, цілив навмання, бо Чорний неушкодженим скочив у салон і завів двигун. «Форд», істерично завищавши покришками, стрибнув уперед і почав швидко віддалятися.

— Сучий реп’ях! — гиркнув Пасків і теж поліз за кермо. — Сідай, малий, зараз покатаємося. Ця гнида не втече.