Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 253

— Каплицю Рослін копіювали? — здивувалась Софі.

— Не каплицю. Лише ці колони. Пам’ятаєш, я вже казав тобі, що сама каплиця Рослін — це копія храму Соломона? Ці дві колони — точна копія колон, що стояли в передній частині храму Соломона. — Ленґдон показав на колону зліва. — Цю називають Боаз, або колона Масона. Друга — Яхін, або колона Учня. — Він помовчав. — Насправді у кожному масонському храмі на світі є такі дві колони.

Ленґдон уже розповідав Софі про тісний історичний зв’язок між орденом тамплієрів і сучасними таємними масонськими товариствами. їхня градація — масон першого, другого й третього ступеня — походить іще з раннього періоду історії тамплієрів. В останньому вірші Соньєра було чітке посилання на масонів-майстрів, що прикрасили каплицю Рослін мистецькою різьбою по каменю. Крім того, в ньому згадувалася стеля каплиці із вирізьбленими на ній зорями та планетами.

— Я ніколи не була в масонському храмі, — сказала Софі, все ще не відводячи погляду від колон. — І майже впевнена, що бачила саме ці колони. — Вона знову почала розглядати каплицю, наче сподівалася знайти тут для більшої впевненості ще щось знайоме.

Інші відвідувачі вже виходили, і молодий гід тепер ішов до них, привітно всміхаючись. Це був вродливий чоловік, якому ще, мабуть, це виповнилося й тридцяти років, зі світлим рудуватим волоссям. У його мові чувся шотландський акцент.

— За хвилю я зачиняю каплицю. Може, допомогти вам щось знайти?

«Так. Святий Ґрааль, якщо ваша ласка», — хотів сказати Ленґдон.

— Код, — раптом мовила Софі, наче щось пригадавши. — Тут є код!

Гідові сподобалось, що вона промовила це з такою зацікавленістю.

— Справді, міс, тут є код.

— На стелі, — сказала Софі, обернувшись до стіни праворуч. — Десь... отам.

Він усміхнувся.

— Бачу, ви тут не вперше.

«Код», — думав Ленґдон. Він і забув про цю деталь. До численних таємниць каплиці Рослін належить склепінчаста арка, з якої виступають сотні кам’яних блоків, утворюючи чудернацьку багатогранну поверхню. На кожному блоці вирізьблений якийсь символ — на перший погляд, випадковий — і разом усе це виглядає, як один величезний код. Хтось уважає, що тут зашифровані вказівки, як знайти вхід до підземелля. Інші думають, що це правдива історія Ґрааля. Криптографи століттями намагалися розгадати цей код, та все марно. До сьогодні фонд каплиці Рослін пропонував щедру винагороду тому, хто розкриє значення цих символів. Але код, як і раніше, залишався таємницею.

— Я з радістю покажу вам...

Голос гіда поволі стих.

«Мій перший код», — думала Софі, йдучи, наче в якомусь трансі, до арки з кодом. Віддавши скриньку Ленґдонові, вона вмить забула про Святий Ґрааль, Пріорат Сіону і всі таємниці попереднього дня. Коли вона опинилась під цим дивовижним склепінням і побачила над собою сотні символів, її захлеснули спогади. Вона пригадувала перший приїзд сюди, і — дивно — її несподівано огорнув сум.

Вона була маленькою дівчинкою... після загибелі її родини проминув лише рік. Дідусь привіз її до Шотландії на короткі канікули. Перш ніж їхати додому до Парижа, вони вирішили оглянути каплицю Рослін. Був вечір, і каплицю вже зачинили. Але вони й досі залишалися всередині.