Читать «Код Да Вінчі» онлайн - страница 233

Софі засумнівалась.

— Тобто це за межами абатства, де немає металошукачів?

Ленґдон спохмурнів. Вона мала рацію.

Він озирнувся на могилу, всіяну кулями, і пошкодував, що досі йому не спало на думку жодної ідеї щодо пароля... Нема що запропонувати взамін за свободу Лі. «Я його втягнув у це, і я зроблю все можливе, щоб його визволити».

— Тут написано, щоб ми йшли через будинок капітулу до південного виходу, — сказала Софі. — Може, з того виходу видно сад? Тоді ми зможемо оцінити становище, перш ніж вийти й наразитися на небезпеку.

Це була втішна думка. Ленґдон невиразно пригадував, що будинок капітулу — це велика восьмикутна зала, де засідав англійський парламент у ті часи, коли сучасної будівлі парламенту ще не було. Ленґдон якось побував там багато років тому і пам’ятав, що йти туди треба зовнішніми галереями. Він відступив на кілька кроків від могили і роззирнувся.

Зовсім поряд від нефа, з протилежного боку від того, яким вони прийшли, відходив широкий коридор зі склепінчастим дахом. Над ним великими літерами було написано:

До:

Галерей

Будинку настоятеля

Коледж-холу

Музею

Монетної палати

Каплиці Святої Віри

Будинку капітулу

Ленґдон і Софі швидко пройшли попід вивіскою. Вони так поспішали, що не помітили ще одного невеличкого оголошення, в якому адміністрація просила вибачення за те, що окремі приміщення зачинено на реставрацію.

Вони вийшли на обнесений високими мурами критий двір із розсуненим дахом, крізь який падав дощ. В отвір над головами із тихим свистом залітав вітер, наче хтось дмухав над вузькою горловиною пляшки. Зайшовши до однієї з вузьких напівтемних галерей, що тягайся периметром двору, Ленґдон відчув знайомий неспокій, який завжди охоплював його в замкнутому просторі. Такі переходи називають cloisters, і Ленґдон із сумом відзначив, що саме ці cloisters цілком виправдовують свою історичну спорідненість зі словом «клаустрофобія».

Ленґдон спробував зосередитися на кінцевій меті їхнього маршруту. Орієнтуючись на вказівники, вони з Софі прямували до будинку капітулу. Дощ тепер моросив; у галереї було холодно й мокро від дощу, який забризкував сюди з одного боку між колонами в стіні. Назустріч їм пробігла пара, що поспішала сховатися від негоди. У галереях не залишилося нікого. У дощ і вітер ця частина абатства нікого не вабила.

Вони пройшли східною галереєю ярдів сорок і побачили зліва арку, за якою тягнувся ще один коридор. Саме цей вхід вони шукали, але він був перегороджений парканчиком із вивіскою:

ЗАЧИНЕНО НА РЕСТАВРАЦІЮ

Монетна палата

Каплиця Святої віри

Будинок капітулу

У довгому порожньому коридорі поза парканчиком уздовж стін стояло риштовання. Одразу поряд, праворуч і ліворуч, Ленґдон побачив вхід до Монетної палати і Каплиці Святої Віри. Будинок капітулу був набагато далі, аж у кінці довгого коридору. Навіть звідси Ленґдон бачив, що важкі дерев’яні двері туди настіж розчинені, і простора восьмикутна зала купається в сіруватому денному світлі, що ллється з величезних вікон, які виходять у сад. «Ідіть до будинку капітулу і через південний вихід — до міського саду».