Читать «На полі смиренному» онлайн - страница 71

Валерій Шевчук

— І ти хочеш, щоб там було записано й твоє ім’я? — спитав іронічно батько.

— Авжеж хочу, тату, бо страшно мені подумати про безвість забуття, яке чекає нас по смерті. Всі ми гості в цьому світі.

— Так, усі ми гості в цьому світі. Але яка буде наша ціна, коли ми замість узнавати його втікатимемо? Коли ми замість добра земного шукатимемо добра дочасного?

— Добро земне нівечить людську душу, — сказав Агапіт.

— Коли його споживати, а не створювати…

Агапіт уже поїв і розмлоєно відкинувся на стільця.

— Велика сила є в ваших словах, тату. І там, за сірими стінами, як ви кажете, я все-таки сумую за вашим віщим словом.

— У наші часи, — сказав старий, — і волхви переводяться. Замість пізнавати землю, річки й рослини вони в даремне гадання пускаються, дурять себе і світ, пророкують те, що не в силі людина пізнати, забуваючи про велику злуку людини із землею. Як це ти поясниш, мій учений сину, що та чи інша рослина хвороби живих істот лікує, притому кожна рослина хворобу іншу? Як ти поясниш оцю чудовну залежність живого тіла зі світом і чим є людина без рослин, води та вогню, що їх творять земля і небо? Велику науку волхвування звели тепер до жебрацтва й ошуканства. Тому я кажу тепер: старі боги вмирають, а нових не побачиш і не відчуєш. Нові боги тільки в умислах людських існують.

— Я знаю, батьку, ви останній великий волхв землі полянської. Я сам хотів піти вашим слідом і пізнати вашу науку. Але в мене немає такої могутньої сили, як у вас, і немає в мене такого розуму. Через це я й покинув ліс і пішов до людей, бо хочу прославитись між них у легший спосіб.

— Як же ти хочеш прославитися? — зимно спитав батько.

— Я довго придивлявся до своєї братії там, за сірими стінами, до життя тих, кого звуть у цьому житті славетними. І знаєте, що я побачив, батьку? Кожен із них робить себе славетним сам. Кожен свою славу творить у скритний від інших спосіб і міцно береже таємницю, як він оте чинить. Йому треба тільки вразити людей, але так, щоб ті ж таки люди не знали, як це вдіяно. Відтак починають говорити про чудо, а хто чудотворний, той уже не є людиною тлуму.

— Мені чужі ці думки, — сказав так само зимно батько. — Мені чуже це змагання і це ошуканство.