Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 77
Всеволод Нестайко
— У Куматенегу. Вдень така спека, що краще вночі йти. От тільки не знаю, де захід. Якби ви підказали…
Пан Чепизало відразу пожвавішав:
— Авжеж, авжеж підкажу' Аякже! І не лише підкажу, а й допоможу. Я ж, ти думаєш, хто?
— Хто?
— Темно, ти не бачиш… Чарівник я. І є в мене чарівний верблюд Експрес-Мерседес, який бігає з швидкістю сто п’ятдесят кілометрів на годину. Він тебе домчить у Куматенегу, не встигнеш і оком зморгнути.
— Серйозно?
— Не віриш? Кого хочеш спитай. Мене тут усі знають.
І хоч питати серед ночі не було в кого, Грайлик і так повірив — так переконливо говорив пан Чепизало.
— А… а дід Нетреба? Не перешкодить? — згадав раптом Грайлик.
— Який дід? Га-га-га! — засміявся Чепизало. — Та я сам будь-кому будь-що перешкодити можу… Експрес-Мерседес! На старт!
Віти дерев розсунулися, і з саду вигулькнув дивовижний двогорбий верблюд. На голові мотоциклетний шолом, між горбами подвійне тролейбусне сидіння, до якого приторочені ще два шоломи, на боці табличка, як на залізничному вагоні: «Зачепилівка — Куматенега».
— Треба шоломи надіти. Все-таки швидкість, — і пан Чепизало натягнув один шолом на голову собі, другий Грайликові. Тоді підсадив Грайлика на сидіння, сів сам і скомандував:
— Газуй!
Верблюд захурчав, імітуючи шум мотора, і рушив.
«Невже пощастило і я так швидко дістануся до Куматенеги?» — подумав Грайлик.
Верблюд набирав швидкість.
Грайлик чув, як свистить вітер, обтікаючи шолом. Але нічого не бачив.
«Невже така темна ніч? Були ж зірки. І місяць. А тепер. Темно, як під ковдрою», — подумав Грайлик і сказав:
— Щось я нічого не бачу.
— Правильно. І я не бачу. Це спеціально. Опущені заслінки на шоломах. Щоб голова не закрутилася і не впасти з верблюда. Шалена ж швидкість.
Швидкість уже й справді була шалена. Сидіння під Грайликом аж підскакувало.
Нарешті пан Чепизало гукнув верблюдові:
— Гальмуй! Приїхали!
Верблюд уповільнив хід і спинився.
Грайлик хотів зняти шолом і не зміг.
— Сам не знімеш, — сказав Чепизало. — Чекай, зараз я тобі допоможу злізти. Тоді зніму.
Він допоміг Грайликові злізти на землю і зняв йому шолом.
Грайлик глянув, озирнувся і заціпенів.
Навкруги була пустеля. Та сама вчорашня пустеля без кінця і краю. Вставало сонце і золотило жовті рухливі бархани.
Пан Чепизало зареготав:
— А ти думав, Куматенега-га-га-га! От розіграв! Га-га-га-га-га! Розіграв! От! Га-га-га-га-га!..
Регочучи, він скочив на верблюда, і не встиг Грайлик опам’ятатися, як верблюд Експрес-Мерседес разом із своїм хазяїном зник за барханами.
РОЗДІЛ V
Грайликові було так досадно, що він мало не плакав.
А що ж!.. Коли ти довірився, а тебе нахабно обдурюють та ще й глузують, регочуться. Це ж боляче!
Але сльозами горю не поможеш. Так завжди говорила Грайликова мама Веселина Василівна. І Грайлик не любив плакати.
Позітхав він тихенько, постискував зуби, а тоді вирішив — хай він горить, той пан Чепизало! Треба йти. Нічого не вдієш. Слава Богу, сили відновилися — підхарчився, поспав, відпочив. Можна й у дорогу.
Подивився, куди сонце котиться, і вирушив.
