Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 56

Це було дивно.

— Хто ти? — спитав Грайлик.

— Зага Маго.

— Циганка?

— Ні.

— А хто?

— Зага Маго, — повторила, усміхнувшись, вона. — Більше тобі знати поки що нічого не треба.

— Що за дивне ім’я!.. Ти іноземка? Скажи, — домагався Грайлик.

— Не можу. Це секрет.

— І я ніколи не дізнаюся?

— Якщо захочеш, дізнаєшся. І не один, а навіть три секрети.

— Коли?

— Це залежить від тебе, — вона знову усміхнулася.

І тут Грайлик звернув увагу на те, що кінчик її носика рухається — описує коло, наче стрілка годинника.

— Ти чаклунка? Чарівниця?

Вона не відповіла.

— Ну скажи! Будь ласка!

Вона насупила брови:

— Скажу тільки одне — ваш Іван-Сумніван скоро зламає ногу. І може зовсім загинути, якщо йому ніхто не допоможе. До речі, це станеться не тут. А у казковій країні несподіванок Раптомандії, куди ви потрапите сьогодні ж…

— Як же ми туди потрапимо? — здивувався ГР айлик.

— Ну як у казкові країни потрапляють? Хтось вас туди перенесе.

— Хто?

— Ну Ураган-Хуліган, хоча б… Тільки попереджаю… Про зустріч зі мною не кажи нікому. Бо станеться лихо.

Грайлик хотів ще щось сказати, але не встиг — вона зникла за іржавими дверцятами.

Перелізти туди, де вона стояла, було дуже важко — гострими шпичаками стирчали уламки спинки старого ліжка. Грайлик виліз, оббіг гаражі і зазирнув у прохід з протилежного боку, її вже не було. Навіть дивно, як вона залізла туди, — стільки там валялося різного залізяччя. А втім, це було не найдивніше з усього, що сталося.

Іван-Сумніван стояв біля гойдалки з кислим виразом обличчя.

«І чого вона вибрала саме цього маруду? — зітхнув Грайлик. — Це ж тепер доведеться бути в його товаристві. Бо ніхто ж не знає крім мене, що станеться з ним у казковій країні Раптомандії, А йому ж, сказано, потрібна допомога. І знову ж таки крім мене ніхто про це не знає. І сказати нікому не можна».

Грайлик підійшов до Сумнівана.

— От день якийсь нещасливий! — сказав Грайлик. — Стільки різних невдач і неприємностей!

— Ага, — кивнув Сумніван.

— Наче хто наврочив.

— Так не буває,— закопилив губи Сумніван.

— Що не буває?

— Щоб хтось наврочив.

«Балакай з ним після цього! — подумав Грайлик. — На все у нього — «так не буває»!»

Нагадаю вам, якщо ви забули, Іван-Сумніван так називався через те, що, по-перше, у всьому сумнівався, ні у що не вірив. А по-друге, був дуже невеселий, сумовитий. Сум і сумнів, як ви розумієте, рідні брати. За вдачею він був цілковита протилежність Грайлику. Скажемо відверто, не дуже підходящий напарник для спільних пригод. Але вибирати не доводилося. Коли починають діяти чарівні сили, від твого бажання і твоєї волі мало що залежить.

І чарівні сили не примусили себе довго чекати.

На небі з’явилися враз чорні хмари, засвистів по-розбійницькому вітер, налетів Ураган-Хуліган, підхопив Сумнівана та Грайлика, закрутив-закрутив, підняв над землею і поніс хтозна-куди.

Вони й ойкнути не встигли.

РОЗДІЛ IV

Раптомандія. Перші несподіванки

Коли вони нарешті отямилися, то побачили, що лежать у густій траві на березі якоїсь річки.