Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 34
Всеволод Нестайко
Нарешті Пан Копайло тихо промовив попереду:
— Увага! Перетинаємо кордон Темнондії. Виходимо у Залу Зітхань.
І справді, з вузького коридора вони вийшли У простору підземну залу, тьмяно освітлену зеленим світом, що випромінювався від якоїсь незграбної істоти, що лежала у кутку. Високо вгорі на стелі висіли головами вниз величезні кажани. Але тихі зітхання линули не згори, а знизу. А внизу, крім дивовижної істоти, не було НІКОГО. Проте істота не зітхала, а сопіла носом крізь сон.
— Це і е Вогнедишний Змій Нокард, — тихо сказав Пан Копайло, показуючи на сплячого.
— Значить, так, — прошепотів Бровко Барбосович. — Я сховаюся за тією брилою, що праворуч, а ви за тією, що ліворуч.
Так і зробили.
Бровко Барбосович сховався за однією кам’яною брилою, а решта — за іншою.
І Галочка враз заспівала, та так голосно, що аж луна покотилася до стелі і кажани зашурхотіли крилами, прокидаючись.
дзвінко виспівувала Галочка-Співалочка.
— Га?! Що?! Хто?! — прокинувшись, замотав головою Нокард і підхопився з землі. Стало видно, що він затуляв собою отвір у стіні, який, мабуть, і був входом до Печери Невільниць.
внову заспівала Галочка.
Нокард був бородатий, з вилупленими зеленими очима і в дуже пом’ятому, пожмаканому костюмі: видно, весь час спав, не роздягаючись.г
Нарешті він збагнув, звідки лунає пісня, і посунув до брили, за якою причаїлися наші герої.
— А хто це тут ховається такий зухвалий? От я зараз…
— Перебігаймо далі,— шепнув Грайлик Галочці, і вони пригінцем поза кам’яними брилами побігли подалі від входу у Печеру Невільниць.
— Ку-ку! — визираючи з-за кам’яних брил, гукали вони раз у раз.
— Ху! Ху! — пахкав на них полум’ям з рота Нокард. Їх обдавало жаром, але полум’я до них не досягало. Нокард виявився незграбним, неповоротким і ніяк не міг наздогнати їх. Під час спалахів вогню вони встигли помітити, як Бровко Барбосович шмигонув у вхід до Печери Невільниць і зник там.
Нарешті Нокард захекався і, втомлений, сів на землю.
— Що ви хочете? — безсило спитав. — Чого прийшли?
— А чого ви приховуєте, що ви Дракон, а не змій? — не відповідаючи, спитав Грайлик.
— Так треба.
— Кому?
— Мені.
— Чому?
— Ех-хе-хе! — тяжко зітхнув раптом невдаха-змій. — . Що ви розумієте? Нічого ви не розумієте…
І раптом…
Раптом у Залі Зітхань зробилося темно, хоч в око стрель.
І у цілковитій темряві почувся вкрадливий свистючий голос:-
— Приємна несподіванка! Невільники с-самі з-з’явилис-ся до мене.
Було ясно, що цей голос належав не кому іншому, як володарці Підземного Царства Чорнавії Темнондії. Оскільки вона була Чорнавія та ще й Темнонда, вони її, звичайно, не бачили.
— Кажани мої вірні! А віднес-сіть-но з-зухвальців до Камери Попереднього Ув’яз-знення! — владно наказала Чорнавія.
Зашурхотіли крила, і Грайлик та Галочка відчули, як цупкі кігті велетенських кажанів вп’ялися їм у плечі, підняли в повітря і кудись понесли.