Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 98

Землю на нім зобразив він майстерно, і небо, і море, Сонця невтомного коло, і місяць срібляний уповні, І незліченні сузір’я, що неба склепіння вінчають, Посеред них і Плеяди, й Гіади, і міць Оріона, І навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають. Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона, Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.

Далі Гефест зобразив на щиті двоє великих міст; у першому панує свято, бенкет, бучні весілля. Ось при палахкотливому світлі смолоскипів ведуть кілька пар молодих, лунають весільні пісні, а юнаки та дівчата кружляють у невпинному танку, і ніжно виспівує флейта… А далі, на міському майдані, зібралася на раду громада. Старійшини сидять у священному колі, і кожен підводиться по черзі та, спершись на посох, виголошує свою мудру думку.

Друге ж місто обложили два пишно озброєні війська. І засперечалися: чи брати навалою місто, чи укласти мир і з половини одержати здобич. А за містом, біля гірського потоку, обложені влаштували засаду. На чолі їх стоять грізні боги — Арей та Афіна Паллада, обоє із щирого золота, ще й обладунки на них ясніють золоті, тож їхні постаті видно далеко. І ось край гірського потоку спалахує бій. Виблискує зброя, свистять стріли, здіймається страшенний галас. Смерть полює на живих, а поранених цупко тримає, і шати її вже червоні від людської крові.

Далі виднілася на щиті велика нива, що її зорали круторогі воли; вона — хоч золота — чорніла, як справжня родюча земля, і зробити це диво було до снаги тільки богові, як і той виноградник, що вбирав очі своїми великими гарними гронами. Молодь збирала їх у плетені кошики, а тоді відносила ті кошики, пританцьовуючи під звуки веселої музики.

Ще й танок показав майстер-бог: вродливі дівчата у квітучих вінках та стрункі юнаки, взявшись за руки, легко кружляють, розходяться, ідуть одне на одного і знову невпинно кружляють. Посередині ж кола гарно співає та виграє на кіфарі схожий на бога співець.

А край щита вирує могутній потік Океану…

Скінчив Гефест дивний свій витвір та не кинув роботи: ще викував він для Ахіллеса міцний панцир, що палав здалеку, наче яскравий вогонь, викував пишний шолом із золотим гребенем, ще й наголінники з гнучкого олива вилив. Тоді кульгавий бог усе це зібрав та й відніс срібноногій богині Фетиді. Щиро зраділа богиня і пташиною злетіла з Олімпу, несучи синові божественний дарунок…

Атей з великим зацікавленням прослухав розповідь про Ахіллеса і його щит.

— А який щит був у Енея? — запитав він.

Здавалося, що ці історії про давніх героїв та їх зброю мали безпосереднє відношення і до Щита Таргітая.

— О, його щит дуже докладно описав Публій Вергілій Марон. На щастя, я добре пам’ятаю цей уривок. Він завжди був одним з моїх найбільш улюблених поетичних творів. Ось, послухай…