Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 52

Намагаючись скоріше вибратися з цього похмурого підземелля, Атей прискорив свою ходу і ледь не перечепився через щось. Хлопець опустив голову і ледь не скрикнув від жаху — під його ногами лежав кістяк. На білих кістках ще залишилися клапті зотлілого одягу й шкіряного чересу із захисними бронзовими пластинами. Атей хотів вже піти далі, але йому здалося, що біля кістяка щось зблиснуло. Він нахилився й побачив присипаний пилом акінак. Хлопець підняв зброю й побачив, що лезо акінаку було срібним — на тьмяній поверхні було майстерно викарбуване зображення вовка, який сидів на блискавці.

Атей старанно витер краєм своєї сорочки лезо акінаку і поклав меч у свій горит.

Обережно підкравшись до виходу, Атей витягнув батьківський акінак і визирнув назовні. Прямо перед собою він побачив купу кам’яних цеглин, далі лежали декілька потрощених колон і зруйновані стіни якоїсь споруди.

Атей вибрався з лазу і, озираючись навкруги, пробрався через уламки споруди. На єдиній вцілілій стіні він помітив облуплену мозаїку, але, що там було зображено, Атей не зміг докладно роздивитися. Хіба що обриси декількох постатей з бойовими сокирами, мечами і списами, які стояли, схиливши голову навколо великого вовка.

За спорудою Атей побачив широкий майдан, викладений пощербленими гранітними плитами й оточений залишками величних будівель. Посередині майдану знаходився високий кам’яний поміст, навколо якого стояло декілька перекинутих казанів. До вершини помосту вели кам’яні сходини. Посередині помосту, освітлена палаючими смолоскипами, височіла кам’яна колона.

На колоні, причеплений до гаку, висів Щит Таргітая…

Атей, немов зачарований, ступив декілька кроків до помосту, обережно ступаючи гранітними плитами. Тиша, здавалося, тиснула йому на плечі. Ноги Атея, взуті у м’які шкіряні чоботи, нечутно ступали по камінню, але йому здавалося, що луна від його кроків рве на шматки тяжку тишу.

Раптом у мерехкотінні смолоскипів він побачив зігнуту постать, яка з’явилася на протилежному краю майдану.

Атей вихопив лук і поклав стрілу на тятиву.

Повільно ступаючи, він почав наближатися до невідомого, готовий в будь-яку мить вистрілити.

Чорна постать зробила ще декілька кроків йому назустріч і вийшла з тіні у коло, освітлене світлом смолоскипів.

Атей полегшено зітхнув і опустив напнутий лук — перед ним стояв Сагір. В правій руці він тримав меч, а в лівій — сагарісу. На їх лезах відбивалося червоне полум’я.

Хлопець хотів щось сказати, але брат застережливо підняв руку і кивнув на Щит Таргітая.

Атей сунув лук у горит і піднявся сходами на поміст. Сагір залишився внизу, пильно озираючись навкруги.

Хлопець не міг повірити, що знову бачить Щит Таргітая і що через мить знову отримає його. Напруга останніх годин зникла, і Атей ледь стримував радісну посмішку.