Читать «Шлях Срібного Яструба» онлайн - страница 46

…Коли Атей, захлинаючись від бігу, нарешті видряпався на поверхню, сонце вже зависло над обрієм. Орія, впустивши злиток срібла, сиділа на піску, захлинаючись від кашлю. Атей випустив із заслаблих рук злиток і впав на коліна. Хлопцю здавалося, що його серце ось-ось розірветься. Він, немов викинута на берег риба, натужно ловив ротом повітря, намагаючись увібрати у легені хоч трохи прохолодного вечірнього повітря.

Відразу за хлопцем з тунелю вибіг Сагір. За його спиною наростали пронизливий свист і люте ревіння.

Не вагаючись ні хвилини, Сагір підбіг до каміння біля входу до Печери Грифонів і схопився за списи, які стирчали з-під брил. Зчепивши зуби, він спробував перекинути каміння на вхід. По його обличчю текли струмені поту. Атей кинувся до нього і теж підхопив списи. Удвох вони змогли зсунути кам’яну брилу. Камені з гуркотінням посипалися, закриваючи вхід до печери.

Почулося тривожне іржання. Атей побачив, що їх коні, прив’язані до сухого стовбура покрученого дерева, оскаженіло б’ють копитами, намагаючись звільнитися й втекти.

Каміння, що закривало вхід, здригнулося від могутнього удару зсередини. Було зрозуміло, що грифони невдовзі вирвуться назовні.

Сагір, Орія та Атей, схопивши злитки, кинулися до своїх коней. Сагір запхав злитки у шкіряні торби і, ледь стримуючи свого коня, перекинув їх через сідло. Не встиг Атей відв’язати свого коня, як той зірвався в галоп. Хлопець вчепився руками у жорстку гриву і, пробігши декілька кроків, підстрибнув і опинився в сідлі. Кінь піднявся на дибки, заіржав і стрілою понісся по випаленій землі. Атей ледь втримався у сідлі. Хлопець вигукнув скіфський бойовий клич, перехилився з сідла і підхопив із землі довгий спис.

Він вирвався живим із Печери Грифонів, і у нього була зброя!…

…Коли каміння, що закривало вхід до печери, розсипалося під ударами грифонів, троє вершників вже мчали якомога далі від печери, і білі кістки, що потрапляли під копита їх коней, розсипалися на порох, здіймаючи у небо білу куряву…

Глава 5. Казан із киплячим сріблом

І знову Атею довелося гнати чвалом свого коня, рятуючись від несамовитого переслідування. Тільки на цей раз переслідували його не вершники.

Місяць ще не був повним, але його бліде світло вже заливало рівнину, якою стрімголов неслися троє вершників. Атей не чув за собою ні галасу переслідувачів, ні глухого дріботіння копит стрімких ворожих коней. Але ще ніколи, рятуючись від погоні, не відчував Атей такого жаху. Йому здавалося, що сама смерть дихає йому у спину, невідступно наближаючись, і жоден кінь не зможе втекти від неї.

Сагір, кінь якого був обтяжений вагою срібних злитків, помітно відставав. Атей краєм ока помітив, що брат шмагає свого коня канчуком, але вже не може прискорити його біг. Атей озирнувся назад і здригнувся — на тлі місяця він ясно побачив чорні обриси грифонів. І їх зловісні тіні швидко наближалися.

— Прямуйте на пагорб, до Кола Зберігачів! — почув Атей крик Сагіра.

Хлопець згадав, що коли вони прямували до Печери Грифонів, то Сагір показав велике коло, викладене з кам’яних цеглин.