Читать «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники» онлайн - страница 373

8 жовтня. Тим часом: жалісливі листи від Ф., Ґ. Б. погрожує надіслати листа. Невтішний стан (courbature). Годування кіз, порите мишами поле, копання картоплі («Як вітер віє нам у сідниці»), збирання шипшини, селянин Ф. (семеро дівчат, одна маленька, милий погляд, на плечі білий кролик), у кімнаті картина «Кайзер Франц Йозеф у склепі капуцинів», селянин К. (кремезний, продумана розповідь світової історії його господарства, але привітний і добрий). Загальне враження від селян: шляхетні чоловіки, що знайшли порятунок у сільському господарстві й організували свою роботу так мудро й смиренно, що вона цілком злилася з усім світом і до блаженного їхнього кінця оберігає їх від усіляких хитань та морської хвороби. Справжні громадяни землі…

Діккенсів «Коперфілд» («Кочегар» — відверте наслідування Діккенса, ще більшою мірою — задуманий роман). Історія з валізою, той, що ощасливлює й зачаровує, брудна робота, кохана в маєтку, занечищені будинки тощо, та передовсім — метод. Мій намір, як я тепер бачу, полягав у тому, щоб написати дікенсівський роман, але збагачений яскравішими світильниками, які я запозичив би в часу, а також тьмянішими, які я добув би з себе. Діккенсове багатство й відчайдушний, могутній потік розповіді, але як наслідок цього — місця жахливо безпорадні, де він уже тільки стомлено помішує досягнуте доти. Варварством віє від безглуздого цілого — варварством, якого я, щоправда, уник через свою слабкість і навчений власним епігонством. За манерою, яку затоплює почуття, приховано бездушність. Ці колоди сирих характеристик, які штучно припасовано до кожного персонажа й без яких Діккенс не зміг би швиденько вивершити жодну зі своїх історій. (З Вальзером у нього спільне те, що обидва невпевнено користуються абстрактними метафорами.)

1919

27 червня. Почав новий щоденник — власне, через те, що читав старий. Деяких причин і намірів тепер, за чверть до дванадцятої, вже не пригадати.

30 червня. Був у Ріґерпарку. Прогулювався туди-сюди з Ю. повз ясминові кущі. Фальш і щирість, фальш у зітханнях, щирість у скованості, в довірливості, в почутті безпеки.

Неспокій на серці.

6 липня. Весь час ті самі думки, бажання, страх. І все ж спокійніший, ніж звичайно, так наче відбувається велика переміна, віддалене тремтіння якої я відчуваю. Сказано забагато.

11 грудня. Четвер. Холод. Мовчки з Ю. в Ріґерпарку. Спокуса на Ґрабені. Все це надто тяжко. Я не зовсім готовий. У духовному сенсі це так, як двадцять шість років тому казав учитель Бек, не помічаючи, щоправда, у своєму жарті пророцтва: «Нехай ще посидить у п’ятому класі, він надто кволий, така надмірна поквапність потім за себе помститься». І справді, я ріс, як ото саджанці, що надто швидко витяглись, а про них забули, і коли повіє протяг, я виявляю просто-таки артистичну майстерність, щоб від нього ухилитися; в цих моїх рухах є, якщо хочете, навіть щось зворушливе, та тільки й того. Як в Елезіуса з його діловими поїздками навесні до міст. При цьому його зовсім не варто недооцінювати: Елезіус міг би стати героєм книжки і, мабуть, навіть став би ним за часів молодості Гамсуна.