Читать «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники» онлайн - страница 372

18 вересня. Все пошматувати.

19 вересня. …Рана болить не так через те, що глибока й велика, як через те, що задавнена. Коли таку рану відкривають знов і знов, уже вкотре ріжуть місце, яке оперували вже хтозна й скільки разів, — оце жахливо…

Ніколи не міг збагнути того, що майже кожен, хто вміє писати, може матеріалізувати в болю біль, як ото я, наприклад, можу в нещасті, навіть з іще гарячою від нещастя головою, сісти й кому-небудь написати: я нещасливий. Атож, я можу зробити навіть більше й, удаючись до різноманітних викрутасів — залежно від хисту, якому нібито нема ніякого діла до нещастя, — фантазувати на цю тему просто, чи ускладнено, чи з цілим букетом асоціацій. І це зовсім не брехня й не тамує болю, це просто милостивий надлишок сили тієї миті, коли біль таки вочевидь виснажив до самого дна всю силу моєї душі, яку він гризе. То що ж то за надлишок?

У мирний час ти успіхів не домагаєшся, у дні війни ти сходиш кров’ю…

21 вересня. Ф. була тут; щоб побачити мене, їде тридцять годин, я мав би цьому завадити.

Як я собі уявляю, на її долю випало, значною мірою з моєї вини, найбільше лихо. Я сам не можу себе збагнути, я анічогісінько не відчуваю, так само не можу дати собі раду, думаю про те, що позбавлений деяких своїх зручностей і, як єдине визнання цього, трохи ламаю комедію. У дрібницях вона не має рації, не має рації, коли захищає свої гадані чи й справжні права, та загалом її безневинно засуджено до тяжких тортур; я вчинив несправедливість, через яку вона мусить зазнавати тортур, та ще й орудую знаряддям тортур, її від’їздом (карета з нею й Отлою огинає ставок, я навпростець перетинаю дорогу й ще раз підходжу до неї) і головним болем (тлін комедіанта) завершується день…

22 вересня. Нічого.

25 вересня. …«Нове покоління» Таґґера; убого, хвалькувато, зворушливо, професійно, місцями написано добре, з ледь відчутним дилетантизмом. Яке він має право козиряти? Загалом усе в нього таке саме убоге, як і в мене, як і в усіх. Не велике це святотатство — хворому на сухоти мати дітей. Флоберів батько хворів на сухоти. Вибір: або в легенях у дитини починає грати флейта (дуже гарний вислів для тієї музики, заради якої лікар прикладає вухо до грудей), або вона стає Флобером. Тремтливий стан у батька, коли про це заходить марна розмова.

Певний час я ще можу діставати задоволення від таких робіт, як «Сільський лікар», — за умови, що мені щось таке ще вдасться (дуже малоймовірно). Але щасливий я був би лише тоді, коли б наблизив світ до чистоти, правди, сталості.

Батоги, якими ми шмагаємо одне одного, за останні п’ять років узялися тугими вузлами.

28 вересня. Характер розмов із Ф.

Я. Ось до чого я це довів.

Ф. Ось до чого це довела я.

Я. Ось до чого я тебе довів.

Ф. Це правда.

Отже, на смерть я поклався б. Рештки віри. Повернення до батька. День великого примирення.

З листа до Ф., можливо, останнього (1 жовтня). Коли я перевіряю себе своєю кінцевою метою, то виявляється, що я, власне, прагну не до того, щоб стати доброю людиною й бути готовим відповідати перед якимсь найвищим судом, а зовсім навпаки — я намагаюсь окинути поглядом усю людську й тваринну спільноту, пізнати головні її пристрасті, бажання, моральні ідеали, звести їх до простих приписів і, відповідно до них, самому якнайскоріше стати для всіх неодмінно приємним, до того ж (і в цьому вся штука) таким приємним, щоб, не втрачаючи загальної любові, я, як єдиний грішник, котрого не підсмажують, зміг нарешті відверто, на очах у всіх оголити всі властиві мені вади. Одне слово, мені важить лише суд людський, і його я хочу обманути, хоч, певна річ, і без обману.