Читать «Полліанна» онлайн - страница 8

Ненсі не знала що й казати. Усміхнений Тімоті повернувся до неї:

— Мабуть, це гарний комплімент, — мовив він, — чому б тобі не подякувати маленькій леді?

— Я саме про це й думала, міс Полліанно, — пробелькотіла Ненсі.

Полліанна задоволено зітхнула.

— От і я ж про це кажу. Вона для мене дуже важлива. Знаєте, це ж моя єдина тітка, а я взагалі не знала, що вона в мене є. А потім мені тато все розповів. Він сказав, що тітка Поллі живе в чудовому великому будинку на пагорбі.

— Це справді так, он він видніється, — мовила Ненсі. — Великий білий будинок, а на вікнах — зелені фіранки.

— Та він просто чудовий! А скільки навколо дерев і трави, я ніколи не бачила стільки трави! А моя тітонька Поллі багата?

— Так, міс.

— Я дуже рада, адже, мабуть, це чудово — мати багато грошей. У мене ніколи не було багатих знайомих, хіба що Байти, але і в них статки не такі вже значні. Однак у кожній кімнаті вони мають килим, а щонеділі їдять морозиво. У тітоньки Поллі їдять морозиво по неділях?

Ненсі заперечно похитала головою і насмішкувато кинула оком на Тімоті.

— Ні, міс, ваша тітонька не любить морозива. Принаймні, я ніколи не бачила його на столі.

На обличчі Полліанни з'явилося розчарування.

— О, справді? Як прикро! Навіть не знаю, як можна не любити морозива. Однак це навіть на краще — адже якщо з'їси забагато, може заболіти живіт, як одного разу трапилося з місіс Байт. Саме вона й пригощала мене морозивом. А килими в тітоньки є?

— Килими є.

— У кожній кімнаті?

— Майже в кожній, — відповіла Ненсі, спохмурнівши, бо якраз згадала, що в кімнатці на горищі килима немає.

— Я дуже рада! — вигукнула Полліанна. — Обожнюю килими! У нас їх не було, тільки два крихітні килимки, причому один вимащений чорнилом. А ще в місіс Байт були картини — просто чудові — з трояндами, маленькими дівчатками на колінах, кошеням, ягнятами, левом. Звісно, це все було зображено не на одній картині, особливо ягнята й лев. Хоч у Біблії й сказано, що вони товаришуватимуть, але, мабуть, це трапиться лише в майбутньому, правда ж? Принаймні, не на картині місіс Байт. А ви любите картини?

— Я… я навіть не знаю, — хрипко відповіла Ненсі.

— Я люблю! У нас їх, щоправда не було, знаєте, у місіях вони рідко трапляються. Але потім з'явилося дві. Одна була така гарна, що тато вирішив її продати, адже мені знадобилися черевики. А інша впала й розбилася, щойно ми почепили її на стіну — знаєте, скло часто б'ється. І я плакала. Але так навіть краще — що я не звикла до гарних речей, бо тепер мені сподобається все у будинку тітоньки Поллі. Знаєте, це як яскраві стрічки, що знаходиш у пожертвах замість вицвілих й темних. Ах, який же гарний цей будинок! — не стрималася Полліанна, коли вони нарешті виїхали на простору алею, що вела до будинку. Тімоті якраз діставав валізу дівчинки, коли Ненсі голосно прошепотіла просто йому на вухо:

— Ніколи не кажи мені, що звільнишся, Тімоті Даргін! І мене тепер звідси нічим не виманиш!