Читать «Полліанна» онлайн - страница 10

— О, тітко Поллі! Тітонько! — захоплено видихнула дівчинка. — Який же у вас прекрасний будинок! Мабуть, ви неймовірно раді з того, що багаті!

— Полліанно! — обурено вигукнула тітка, рвучко повернувшись на вершині сходів. — Я шокована тим, що ти дозволяєш собі говорити!

— Чому, тітонько? Хіба ви не раді? — щиро здивувавшись, запитала дівчинка.

— Звісно, ні, Полліанно. Я ще не настільки забулася, щоб підкоритися гріховній гордині. Бог дарує мені свою милість, однак про багатство і говорити не смій!

Міс Поллі повернулася і пішла коридором туди, де виднілися сходи на горище. Тепер вона була навіть рада, що розмістила дівчинку саме тут. Спочатку вона прагнула поселити племінницю якнайдалі від себе і водночас там, де вона не могла зіпсувати коштовні речі й меблі. Тепер, після такого прояву марнославства, було навіть краще, що в кімнаті Полліанни немає нічого зайвого, усе просто й скромно. Так собі міркувала міс Поллі.

Полліанна охоче тупцяла за тіткою. Її оченята намагались роздивитися все довкола, щоб нічого не проґавити. А ще вона спробувала уявити, за якими розкішними дверима її власна кімната — із фіранками, килимами й картинами. Кімната, яка відтепер належатиме тільки їй! Раптом тітка прочинила ще одні двері і почала підніматися сходами.

Тут не було нічого, вартого уваги — лише голі стіни з кожного боку. Нагорі було темно, особливо в кутках, де дах сягав підлоги. Тут стояли численні скрині й коробки. На горищі було задушливо. Полліанна навіть підняла голову вище, їй здалося, що тут бракує повітря. А потім дівчинка побачила, що тітка відчиняє двері праворуч.

— Ось, Полліанно, це твоя кімната. Твоя валіза вже тут. У тебе є ключ?

Дівчинка мовчки кивнула. Її очі розширилися від переляку.

Тітка Поллі спохмурніла.

— Коли я про щось тебе запитую, то хочу почути відповідь, а не дивитися на твої жести.

— Гаразд, тітонько Поллі.

— Отак значно краще. Думаю, тут ти знайдеш усе необхідне, — додала міс Поллі, поглянувши на рушники та глек з водою. Я пришлю Ненсі — вона допоможе тобі розібрати валізу. Вечеря почнеться о шостій, — закінчила жінка й пішла сходами вниз.

Після того як тітка пішла, Полліанна якусь мить стояла нерухомо, дивлячись їй услід. Потім її очі перемістилися на голі стіни, підлогу й вікна. Нарешті погляд упав на маленьку валізу, яка ще зовсім недавно стояла у її власній кімнатці в місії. За мить вона опустилася на коліна біля валізи й затулила обличчя долонями.

У такому стані її побачила Ненсі, яка прийшла на горище через кілька хвилин.

— Годі, заспокойся, маленьке ягнятко, — мовила вона, опускаючись на підлогу поряд із дівчинкою та обіймаючи її. — Я боялася, що знайду тебе такою!

Полліанна лише похитала головою.

— Просто я дуже погана й зіпсована, Ненсі, — жахливо зіпсована, — плачучи, мовила дівчинка. — Я ніяк не можу зрозуміти, чому мій тато потрібен Богу та янголам більше, аніж мені.