Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 68

Галім зітхнув, зі злості хльоснув свого коня і знову заходився стежити за степом.

Спочатку Грицикова ватага, шмагаючи коней, чвалом покотила до Дніпра. Грицик намагався здійняти якомога більше гамору. І йому це вдалося. Раз по раз від пригаслих багать сонно цікавилися, куди їх несе нечиста. Дехто навіть погрожував скрутити в’язи. Проте Грицик, який сам себе призначив старшим, звелів не відгукуватись. Так вони проскочили за лінію вогнів і лише тоді Грицик зупинився.

— Здається, трохи задурили їм голови, — вдоволено зауважив він. — Коли Саїдові люди підуть по нашому сліду, їм обов’язково скажуть, що якась ватага стрімголов промчала до Дніпра. Тож вони шукатимуть нас там. А ми тим часом опинимося в іншому місці…

Ватага зробила широке півколо і подалася назад. Та цього разу Грицик обминав вогнища якомога далі і їхав так тихо, наскільки це було можливо.

А тих сторожових вогнищ було чи не більше, ніж козаків у плавнях. І біля кожного сопіли, хропли і щось бурмотіли по п’ятеро, а то й більше татарів. Нарешті, коли табірні вогні знову почали рідшати, а небо на сході помітно проясніло, Грицик зупинився біля порослого шипшиною й терновими кущами пагорба.

— Кращого місця й не придумати, — зазначив він. — Бачите, як гарно? Тут нас ніхто не заскочить зненацька.

І справді, місце хоча й нічим особливим не вирізнялося, але з нього було видно, що діється довкола. На всьому обширі попаски пересувалися тисячі коней. Між ними підіймали до неба тонкі цівки диму перші ранкові багаття. А ген, на самому обрії, не стільки виднілися, скільки вгадувалися шатра Саїда-мурзи та його найближчих прибічників. Саме вони й зацікавили Грицика. Він довго дивився в той бік, а потім сказав:

— Мабуть, треба розвідати, що й до чого… Отже, так: коли хто з татарів звернеться до вас, ви скажіть, що прибули на заклик Саїдових гінців і чекаєте своїх товаришів. Або збрешіть щось інше.

Санько з сумнівом поглянув на нього.

— Отак і поїдеш? Поглянь на себе. Ти ж увесь закривавлений. І одіж треба поміняти…

Грицик глянув на своє лахміття.

— Що правда, то правда, — зізнався він. — В такій одежі мене перший-ліпший татарин зупинить. Хлопці, може, хто з вас хоче обмінятися одежею? А ти, Саньку, поки злий мені води на голову.

Грицик змив кров і з’ясувалося, що на обличчі слідів від нагая майже не видно. А ті що лишилися, можна було приховати малахаєм та іншою одежею.

Халат і малахай Хасан віддав без вагання.

Перед тим, як скочити на коня, Грицик шепнув Санькові:

— Будь обережний. А коли що — посади татарчуків на коні і хай женуть подалі, а сам… знаєш, де чаїтися.

Санько кивнув головою. Так, за кілька десятків кроків звідсіля є вовче лігво, яке вони зі Швайкою переробили на сховок чотири літа тому — ще до того, як Саїд-мурза вибрав ці місця для своїх стійбищ. Вхід до нього вони замаскували так, що його й за крок важко побачити. Тут можна було лишати на деякий час поранених чи знесилених. А ті, хто їх супроводжував, за будь-якої небезпеки сідали на коней і кидалися геть, відволікаючи увагу на себе.