Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 69

Рутківський Григорович Володимир

Грицик ще раз кивнув Санькові і без поспіху з’їхав з пагорба. Санько ліг на траву, сперся підборіддям на кулаки і задивився на стійбище, яке зараз нагадувало людський мурашник, що вже прокинувся.

СПОВІДЬ ХАСАНА

Поруч приліг Хасан. Якусь мить вони лежали мовчки. Потім Хасан сказав:

— Гарно у вас вийшло з Самедовими зарізяками.

— Самі дивуємось, — посміхнувся Санько.

Хасан скоса зиркнув на нього, обережно запитав:

— Ти що, вмієш чаклувати?

— Та так, трошки, — посміхнувся Санько. — Хасан, здається, щирий, хороший хлопець. Не було в ньому ані крихти настороженості чи недовіри. З ним можна почуватися так само легко, як і з Грициком. — Не шкодуєш, що опинився з нами?

Хасан подумав.

— Ні, — сказав він. І пояснив: — У мене мама уруска.

І знову Санько відчув на собі його погляд — теплий, довірливий. Схоже, хоче про щось запитати, але вагається. Що ж, не варто його підганяти… Санько вдав, ніби його зацікавив орел, що кружляв у безхмарному небі.

— Слухай, Санько, — врешті не втримався Хасан. — А у вас у плавнях є татари?

— Татари? — перепитав Санько. — Здається, є. Але не біля нас. Нижче по Дніпру. Вони щось не поділили зі своїм мурзою і прибігли до нас.

— І як їм у вас живеться?

— Як і всім.

— А коли мурза вимагатиме видати їх, що ви зробите?

— Дулю йому покажемо, — усміхнувся Санько. — У нас не заведено видавати своїх.

Схоже, ця відповідь Хасана задовольнила. Він перевернувся на спину і задивився на ріденькі хмарки.

— Знаєш, мені дуже часто сняться плавні, — зізнався Хасан. — Ніби я пливу човном, а навколо верби, очерети. Гарно так… — Він повернувся до Санька. — Знаєш, я розказав якось про це мамі, а вона тільки сміється. Каже, що це в мене від діда. Він у плавні десять літ ходив. Жив там від ранньої весни до пізнього літа. Казав, що то були найкращі його роки.

— Атож, там непогано, — усміхнувся Санько. Власне, тут і сліпому ясно, до чого Хасан веде. — От тільки біда, що ввесь час чекаєш нападу зі степу.

Хасан кивнув головою.

— Дивно.

— Що тут дивного?

— А те, що ми тепер теж чекаємо нападу звідтіля…

«Ні, все ж непоганий він хлопець, цей Хасан», — подумав Санько.

— Слухай, — почав він. — А що, коли доведеться здіймати шаблю на свого ж брата, на…

Санько на мить замовк, намагаючись підібрати таке слово, яке не образило б Хасана. Але той випередив його.

— Ти хочеш сказати — татарина? — посміхнувся він. — Постараюся не ображатись. Хоча краще кажи: ногаєць або кримчак.

— От і добре, — усміхнувся Санько. Він міцно змружив і розплющив повіки. Хотілося спати, але цього не можна було робити. Бо не встигнеш заплющити очі — як знову опинишся в чужих лабетах. А коли розмовляєш, спати не так хочеться.

— Ну, ногайці з кримчаками теж не завжди розбишакували, — заперечив Санько і не втримався — солодко позіхнув…

— Кримчаки — так, — згодився Хасан. — Та тепер вони наче сказилися — хапають усіх підряд. А ногайці… Більшість із них перебралися сюди з правого берега ще понад сто років тому. Дуже їм не сподобалось, що ваші діди розбили їх під Синіми Водами. Тому й такі люті. Майже, як нинішні кримчаки. А Саїд-мурза — головний серед них… О, глянь туди! — зненацька вигукнув Хасан.