Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 133

Він переводив гарячковий погляд з Гуркана на Гаврила, з Гаврила на Дмитра Вереса, на Грицика з Саньком, і все його покалічене єство палало єдиним бажанням: зрозумійте мене, браття, правильно, не робіть дурниць!

І, здається, його зрозуміли. Он Гуркан кивнув головою, ще швидше закивав здогадливий Гаврило, прощально струснув перед собою кулак Дмитро Верес… От тільки як умовити його впертих джур, які усе ще не відводили напружених поглядів від Басман-бека?

Нукери, що на мить завмерли від козацьких проклять, накинулися на нього, збили з ніг. Проте з помосту усе ще долітало до найближчих рядів:

— Грицику… Саньку… Не смійте зараз… Додому…

Глашатай замовк і лише розгублено переводив погляд то на поміст, то на Басман-бека. Однак той стояв з якимось відстороненим поглядом. Здавалося, він прислухався до того, що діється йому всередині.

Так, останніми днями він, Басман-бек, відчував неабияке розчарування. Хоч які кари застосовували кати до Швайки — жодного слова не сказав клятий козак! Навіть не застогнав. Тільки спльовував на землю вибиті зуби та глузливо посміхався. Тож лишилося одне: посадити його на палю і гадати, чи заговорить він бодай на ній.

Нараз Басман-бекові здалося, ніби хтось чужий вскочив до його голови і заходився у ній хазяйнувати. А ще за мить йому привиділося, ніби повз палю зі Швайкою ось-ось має проїхати сам Менглі-Гірей. І він аж зіщулився, уявивши, як благородне ханове вухо в’янутиме від брудних проклять цього нечестивця, як світлий хан почне допитуватися, хто звелів розіп’яти на його дорозі такого брудноротого брехуна. А відтак — якби не звелів швидкий на розправу Менглі-Гірей разом з клятим Швайкою скарати і його, Басман-бека, за те, що своїм злочинним розпорядженням посмів осквернити вишуканий слух свого повелителя…

Басман-бек мотнув головою, мов кінь, якого обсіли оводи. А тоді звівся на стременах і, перекрикуючи гамір, заволав:

— Правовірні, слухайте мене! Так, цей проклятий гяур заслуговує найстрашнішої кари! Спочатку я думав, що його треба посадити на палю! Але, гадаю, краще прив’язати його до хвостів двох диких жеребців і пустити в степ. Краще нехай вони розірвуть його, живого, на шмаття, аніж цей свинячий вереск іще зо дві доби осквернятиме слух правовірних!

Натовп збуджено загомонів. Двоє дужих нукерів схопили Швайку попід руки і потягли його аж за шатра, в степ, куди вже, розкручуючи аркани над головою, помчало з десяток їхніх товаришів. Сотні зо три вершників тісним натовпом посунули слідом.

Басман-бек їхав на коні в оточенні гурту охоронників. Власне, він уже й шкодував, що звелів розірвати Швайку. Значно простіше було б вирвати язика цьому нечестивому гяурові і не відволікатися на дурну гонитву, що займе невідь-скільки часу. А в нього було чітке повеління — якомога швидше привести свої сотні на допомогу тим, кому зараз кляті козаки не дають перейти Дніпро… Проте наказ він уже віддав і не гоже міняти його ще й утретє.