Читать «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» онлайн - страница 9
Галина Малик
Аля піднялася навшпиньки і зігнутим пальцем обережно постукала по шолому. Усередині загуло, наче в порожній бочці.
— Але ж там порожньо! — здивувалася дівчинка.
— Ет! — роздратовано сказав Недороль. — Кого цікавлять такі дрібниці — повна в тебе голова чи порожня! Однак те, що Недорадник безголовий, мене рятує. Сама подумай — не може ж він одягти корону на залізну каструлю! Що-що, а голова у короля повинна бути в порядку. Принаймні зовні…
Він зітхнув.
— Скільки голів він уже переміряв! Це щастя, що жодна йому не підійшла!
— Як — переміряв?
— Звісно як. Накаже відрубати кому-небудь голову, а потім приміряє її, чи не підійде вона йому.
— А ви мовчите і дозволяєте йому робити такі жахливі речі?! — з обуренням вигукнула Аля.
— Отож і видно, що нічогісінько ти не тямиш у королівських справах! — розсердився Недороль.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Недороль всівся на першу сходинку трону і підпер голову рукою.
— Що я можу вдіяти, коли в його руках уся моя гвардія! А всі придворні так його бояться що навіть німіють, коли випадково зіткнуться з ним у коридорі.
— Як німіють? Назовсім?
— А то ж як!! Подивишся — ніби придворний як придворний. І говорить і сміється. А насправді він давно вже німий! Тому й доводиться тремтіти за свою корону, бо я можу її втратити разом з головою, — продовжував Недороль.
І він погладив себе по лисині, ніби переконуючись, що його голова ще на плечах.
— А чому ви не виженете його зі свого королівства?
— Аби ж то я знав, як це зробити! Країна ж зачарована. Дорогу звідси знає тільки карлик Недочеревик, що стягує сюди увесь оцей мотлох.
Тут Недороль затнувся, бо згадав, що й сам знаходиться в цій країні.
— Але я не мотлох! Я — король! У мене тільки корона зламана. Бо Вовці з другого класу доручили полагодити її, я мав виступати у шкільному ляльковому театрі в казці «Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю яке». А він, ледацюга, засунув мене разом з короною у темний куток майстерні. Вистава зірвалася, а мене притяг сюди Недочеревик, бодай він провалився на місці!
Недороль сердито засопів.
— Спочатку він стягував сюди тільки недороблені справи, потім цю країну зліпив, а тепер і за людей взявся.
— А з чого він її зліпив, ваша недоречність? — спитала Аля.
— Як з чого? З того, що люди не цінують, викидають! От, приміром, будується дім. Скільки битого скла, битої цегли, поламаних дощок залишається! Він усе це підбирає. Або трапилася пожежа — згорів ліс. Недочеревик тут як тут — щось пошепоче, і цей ліс уже в Недоладії. Річка висохла, ставок змілів… Люди гадають — куди вони зникли?! А вони вже тутечки!
— Із того, що ми губимо або викидаємо, він збудував отаку величезну країну? — вражено прошепотіла Аля. І згадала, як вона разом з татом після ремонту квартири винесла на смітник маленькі кахлі, вапно і навіть невеликий рулончик лінолеуму.
— Пхе! Величезна! Він і досі будує її! — вигукнув Недороль. І будуватиме, аж поки люди не навчаться хазяйнувати. Ось і зараз гасає по світу, як навіжений, і підбирає гожі шматки.