Читать «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» онлайн - страница 10
Галина Малик
— А навіщо йому така країна, з недоробленого?
— Бо йому самому теж дечого не вистачає!
— Чого?
— Душі! От він і придумав собі таку країну, в якій у кожно чогось не вистачає! Серед таких людей і його вада стає менш помітною!
— А що це таке — душа?
— Гм-гм, — зам'явся Недороль, — я не скажу тобі точно, а достеменно знаю, що це навіть гірше, ніж бути без голови.
Аля зрозуміла, що Недороль не допоможе їй вибратися з Недоладії, бо й сам він не знає дороги звідси.
— Скоро знову на трон, — зітхнув Недороль. Але тут він помітив Алине засмучене обличчя.
— Чому ти така сумна? — стурбовано запитав він.
І раптом сплеснув руками:
— Ой, ти, мабуть, страшенно голодна! Ти ж цілу ніч нічого не їла! — він схопив Алю за руку, примовляючи: — Ходімо, ходімо, у мене дещо є в спальні!
Недороль так поспішав, що плутався у довгій нічній сорочці. Він наступав на поділ і раз по раз падав. Аля, ледве стримуючи сміх, щоразу підводила його. Та не встигав він ступити двох кроків, як знову простягався на підлозі. Нарешті вони добралися до ліжка. Недороль почав щось шукати в подушках.
— Є! — задоволено мовив він і витяг з-під подушки вузлик. Побачивши, що Аля посміхається, зніяковіло пояснив:
— Розумієш, коли мені дуже самотньо, я лускаю горішки. Ліщинові. Тоді мені стає легше.
«Спробую й собі, коли повернуся додому», — подумала Аля. Бо згадала, як буває сумно, коли тато з мамою десь підуть і вона залишається на цілий вечір сама.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Аля сиділа на ліжку поруч з Недоролем і гризла горішки. А він тим часом показував їй свої багатства, сховані в спальні Чого там тільки не було! І діапроектор, що показував діафільми, починаючи з кінця, і шахи та кості, у які Недороль грав сам з собою і флейта, і банджо, і навіть стара катеринка.
«Бідний Недороль, який він самотній!» — подумала Аля, дивлячись на ці скарби.
Коли зійшло півсонця, Недороль Десятий почав збиратися роботу. Зітхаючи, він одягнув мантію і з-під ковдри витяг половинку золотої корони. У короні було зроблено дірочку, крізь протягувався мотузок. «Ага! Він корону прив'язує цим мотузи щоб вона не падала!» — здогадалася Аля.
— Допоможи мені,— попросив Недороль.
Аля міцно стягла мотузка у нього під підборіддям і гарненько зав'язала бантиком.
— Отак буде добре! — втішно пробурмотів Недороль. Він був задоволений, що корона так міцно сидить на голові, хоч мотузок його трохи і тис.
— От ви й готові, ваша недоречність! А я вже, мабуть, піду.
З обличчя Недороля вмить збігла усмішка. Він скривився, мов збирався заплакати.
— То ти мене покидаєш? — прошепотів він. — А я думав, що ти назавжди залишишся в моєму замку!
— Ні, ваша недоречність! Я маю повернутися додому!
— Зачекай, зачекай! — раптом захвилювався Недороль. — Ти без допомоги не виберешся із замку. Тебе схоплять гвардійці і відведуть до Першого Недорадника. А він накаже відрубати тобі голову!
