Читать «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» онлайн - страница 8
Галина Малик
Нарешті вона відважилася і тихенько прошепотіла:
— Ваша недоречні-і-ість!
Та Недороль Десятий все одно страшенно перелякався.
Він заверещав, шпурнув банджо вбік, аж воно жалібно забриніло, і почав швидко зариватися у свої подушки. Від страху підвивав і приказував:
— При-ри-риви-вид! Ва-ва-ва! При-йшов при-ри-риви-вид! Рятуйте! Ва-ва-ва!
І ось уже на ліжку замість короля височіла гора ковдр та подушок.
«Ох, як я ж його налякала! — жалкувала дівчинка. — Ще задихнеться там під подушками!»
І вона знову покликала:
— Ваша недоречність! Заспокойтеся, будь ласка! Я зовсім ні привид!
Недороль не відповідав.
— Вилазьте, ваша недоречність, вам же нічим дихати!
Знов мовчання. Аля розсердилася.
— Ваша недоречність, якщо ви зараз же не вилізете, я піду собі!
Купа заворушилась, і почувся голос:
— Як-кщо ти не при-ри-риви-вид, то доторкнися до моєї руки! — і з-під подушок висунулася тремтяча королівська рука.
Аля легенько потисла її. Тоді з-під ковдр вигулькнув спочатку ковпак, а потім і сам Недороль.
— Ді-ді-дійсно, начебто не при-ривид! — сказав він. — То хто ж ти?
— Звичайна дівчинка!
— Звичайних дівчаток не буває! Тобто не буває у моєму королівстві!
Нарешті Недороль виліз і сів, відсапуючись.
— Ох-х-х, як ти мене налякала! — і він приклав до серця руку, — Я думав, що воно от-от вискочить! Мене вже давно так ніхто не лякав.
— Чому?
— Бо вже багато років сюди ніхто не заходить!
— Чому? — знову спитала Аля.
— Чому, чому! —розсердився Недороль. Потім підкликав Алю пальцем, нахилившись над нею, прошепотів: — Я їх боюсь!
Оглянувся довкола й додав ще тихіше:
— Усіх боюся! Але найбільше, — Недороль зблід, наче крейда, — найбільше я боюся свого Першого Недорадника!
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
— А ти знаєш, чому я боюся свого Першого Недорадника? Він зазіхає на мою корону! — плаксиво сказав Недороль Десятий. — Мене рятує тільки те, що у нього немає голови! Але як тільки вона в нього з'явиться… — Недороль засмученими очима дивився на подушки.
— Як це — немає голови?! — вжахнулася Аля.
— Нема — і все! Його намалювала якась дівчинка спочатку з головою. Потім та голова їй чомусь не сподобалася і вона стерла її гумкою. А більше так і не малювала. От він і лишився без голови!
Раптом Недороль похопився, вирячив очі, підняв палець вгор і зашепотів:
— Але про це ніхто не знає! І ти про це нікому не кажи, бо… бо… бо…
Недороль затнувся.
— Бо це Державна Таємниця! — нарешті придумав він. — Знаєш, що буває за розголошення Державної Таємниці? — і Недороль рукою показав, ніби відтинає собі голову.
Прохальним голосом він запитав:
— Ти нікому не скажеш?
— Ні, ні, не бійтеся, ваша недоречність! Нікому!
Почувши таку відповідь, Недороль полегшено зітхнув.
Але видно, коли почав він відкривати державні таємниці, то не міг зупинитися, бо по-змовницьки підморгнув Алі і поманив її за собою.
Відчинивши двері до Тронної Зали, Недороль підняв свічку над головою і освітив заглиблення у стіні — нішу. В ній стояли залізні лицарські лати.
— Бачиш цей шолом? — спитав Недороль, — Кожен ранок Перший Недорадник приходить сюди і прилаштовує шолом собі на ппечі, замість голови. А увечері ставить його назад.