Читать «Назустрiч зорям» онлайн - страница 4

25. 7. 77. 3 год. 00 хв. Весь час думаю; що ж сталося з двигуном? Витрата аміаку за шість годин дуже мізерна. Зовсім змінився режим роботи. Полум’я, що вилітає з дюз, набагато яскравіше за Сонце.

В мене на ракеті є атомний нагрівник — реактор. Його завдання — нагрівати аміак. Але після незрозумілої аварії температура різко зросла. І, можливо, інертне робоче тіло — аміак — перетворилося на ядерне пальне. Може, в реакторі виникли такі місцеві температури, які викликали синтез ядер гелію і водню, більше того: перетворення ядер азоту в ядра кремнію (такі реакції вже здійснені в лабораторіях). Якщо це справді так, запас пального в ракеті збільшиться в мільйони разів. І двигун зупиниться ще нескоро — в усякому разі він працюватиме доти, доки в кілька разів не зменшиться запас заряду урану в двигуні і ланцюгова реакція не припиниться сама по собі.

Чому ж відразу не стався атомний вибух? Очевидно, ввімкнулися чудові теплові реле, винайдені Сергійчуком. Вони, наскільки це було можливо, керували ланцюговою реакцією і зменшили подачу аміаку. Електричні автомати завжди вправніші і рішучіші за людину — вони ніколи не вагаються… А жаротривкий руль, очевидно, розплавився.

26. 7. 77. Учора о 23 год. 45 хв. перетнув орбіту Марса. Марс лишився по курсу ліворуч. Він відсвічував яскраво-червоним кольором точнісінько так, наче на нього дивишся з Землі.

Мене все ще мчить до Діви і віднесло вже на двісті мільйонів кілометрів. Двигун і досі працює, прискорення, як і було, — 40 кілометрів за секунду. Якби не особливе тренування, навряд чи я витримав би таке довготривале перевантаження.

Голова важка, ноги мов у слона, до рук наче хто гирі поприв’язував. Навіть писати важко, підштовхую кисть плечем, ніби дрова пиляю. Але все одно пишу. А що ж мені ще робити?

Становище безнадійне. В своїй герметичній кабіні я наче в клітці: в безпеці і — безпорадний. Не можу справитися з двигуном. У мене на півтора року харчів, води і повітря. Це мій максимум. Півтора року я житиму і вестиму щоденник.