Читать «Назустрiч зорям» онлайн - страница 5

Для кого я пишу? Підводник на затонулому човні, моряк, що кинув пляшку в море, людина, яка закопала свій рукопис у землю, можуть надіятися, що їх записки колись знайдуть і прочитають. А на що я можу надіятися?

26. 7. 77. Увечері. Сьогодні на відстані двісті мільйонів кілометрів востаннє чув Землю. Сам я вже давно не відповідаю, мій передавач занадто слабкий. Усе-таки було легше, поки я чув: «Ільїн, Ільїн, де ви?» Тепер я зовсім один у міжзоряній порожнечі.

30. 7. 77. Швидкість — 20000 кілометрів за секунду. Відстань од Землі п’ять мільярдів кілометрів. Я вже на межі сонячної системи. Як порожньо в ній! Пролетів її всю наскрізь і не зустрів жодної планети. Одні з них були за сонцем, інші, найближчі, лишилися осторонь на відстані сто-двісті мільйонів кілометрів. Вони блищали яскравіше, ніж коли на них дивишся з Землі — і тільки.

Отже, швидкість уже 20000 кілометрів за секунду. Неймовірна, колосальна величина, порівняти її можна хіба що тільки з швидкістю альфа-часток при розпаді радію. Але ж там-елементарні частки, які не можна побачити навіть під найбільшим мікроскопом, а тут — складна і велика машина з численними приладами і живою людиною. Що ж воно буде далі?

Така величезна, незвичайна швидкість викликала своєрідний прояв ефекту Допплера. Звичайно астрономи користуються цим явищем, щоб визначити швидкість руху зірок. Світлові хвилі поводяться, як звукові. Сигнал електрички, що мчить назустріч, звучить на вищому тоні, ніж коли електричка вже промчала і віддаляється. Коли зоря наближається до нас, наше око й оптичні прилади сприймають її світлові хвилі значно укороченими, вони неначе зміщаються до короткохвильової фіолетової частини спектра. Але варто зорі віддалитись од нас, як промені, навпаки, стають довгохвильовими, тобто «червонішими».

Я теж користувався ефектом Допплера, щоб визначити швидкість ракети відносно зорі Альфа Діви, до якої мене несло, за зміщенням у спектрі мого приладу яскраво-жовтої лінії газоподібного натрію. Якщо спочатку зміщення цієї лінії в бік короткохвильової частини спектра були ледве помітні, то два тижні тому цю лінію вже видно було в смузі зелених променів, потім вона стала голубою. А зараз я вже можу назвати її синьою лінією натрію.

Але головне, що з цієї ж причини змінюється і колір зірок. Тьмянуваті жовті зірочки попереду мене поступово набувають кольору біло-голубого розжарення, що сліпить і коле очі, як вогонь електрозварки. Більше того — попереду загоряються нові зорі Спочатку тьмяно-червоні, вони поступово жовтіють і стають яскравішими; Очевидно, це вмираючі сонця, які настільки охололи, що вже не світяться і тільки випромінюють невидиме теплове проміння і радіохвилі. Моя ж швидкість така велика, що навіть це теплове проміння стає видимим.

Я фотографую ці нові зорі і старанно позначаю їх на зоряних картах. Мабуть, нема такого астронома, який би не віддав півжиття за кожну відкриту вмираючу зорю! А я їх бачу десятками. Невже все це так і загине разом зі мною?..