Читать «Назустрiч зорям» онлайн - страница 2

Глядачі слухали уважно. Крізь натовп, як вода через фільтр, просочувалися хлопчаки і збиралися біля огорожі. Огорожу, а також дорогу, що вела до стартової башти, щільно оточила міліція. Цей захід виявився дуже слушним.

День старту був взагалі важким для міліції. Начальник Тушинського відділення, охриплий і розіпрілий, скаржився по телефону:

— Я, розумієш, цих науково-фантастичних авторів притягав би згідно з Карним кодексом. Псують молодь, розумієш. Що не повість чи роман, то й «заєць». На Марс, розумієш, під воду, чи там, як то кажуть, у надра землі, — скрізь у цих авторів «заєць». Та ще до того ж і піонер. Для цікавості, хай їй грець! І що ми тепер маємо за відомістю на сьогоднішній день? З електропоїздів, з літаків, автомашин та іншого транспорту, що прибув у Москву, зсаджено «зайців» вісімнадцять тисяч шістсот п’ятдесят; при намаганні проникнути за огорожу до ракети затримано сімсот вісімдесят п’ять. Одного, розумієш, навіть із дюзи витягли. Років дванадцять, у коротеньких штанцях, у портфелі компас, термос і дві булочки. В космос, розумієш, зібрався. «Ти, — кажу, — дурненький, куди заліз? Адже згорів би». Мовчить, плаче. Просто біда!..

Тимчасом у невеличкому будиночку на краю аеродрому закінчували готування до подорожі. В одній з кімнат лежав, напівзаплющивши очі, сам Андрій Петрович Ільїн — невисокий, худорлявий, чорнявий чоловік.

У кімнату зазирнув голова стартової комісії. Ільїн рвучко підвівся.

— Що, пора?

— Ні ще, Андрію Петровичу, лежіть, голубе.

— Та не можу я лежати. Загнали мене сюди лікарі, поклали в ліжко і наказали не хвилюватися. А я так ще гірше хвилююся. Що там робиться? Атомне пальне завантажили?

— Незабаром почнемо завантажувати. Вирішили востаннє оглянути ракету. Все-таки, знаєте… Зараз там усередині всі ваші помічники: Сергійчук, Браге і Рюмін — для взаємного контролю. Ви не заперечуєте?

Голова пішов. Ільїн глянув на годинник. Ще півтори години, а він вже втомився чекати. Знову заплющив очі, намагаючись думати про щось зовсім стороннє… Цікаво, чи встигне прилетіти Юля з Владивостока? На всяк випадок вони вже попрощалися по телевізофону. Вона пожартувала: «Цього разу ти налітаєш більше, ніж я». Ільїн посміхнувся: «Льотчиця ти моя!» Він пишався і дружиною, вона була одною з небагатьох жінок-реактивниць, літала в далекі і важкі рейси. Він сам раніше був льотчиком, потім став конструктором. А дружина випробовувала його моделі, майже всі… крім цієї, міжпланетної.

І він знову полинув думкою до польоту, який незабаром мав відбутися. «Чи все зроблено як слід? Усе-таки своє око краще». Ільїн ще раз поглянув на годинник і рішуче встав. «Геть лікарів і всяку медицину! Йду!»

Три конструктори — помічники Ільїна — вже прямували йому назустріч.

— Усе гаразд, — доповів Сергійчук, маленький, чорнявий і дуже рухливий.

— Цілковитий порядок, — повільно і впевнено промовив довгов’язий естонець Браге.

А літній, з сивиною Рюмін, найповажніший з усіх, карбуючи кожен склад, сказав: