Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 44
Автор неизвестен
Ох, Міріам, ти проклята від бога!
(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з
саду.)
III
На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп’ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хре*
стом Месії.
Міріам
Він їм простив. Він їм усім простив.
Вони те чули і на віки вічні його слова потіхою їм будуть.
А тільки я не прощена зосталась, бо я не можу їм простить за нього.
Я всіх і все ненавиджу за нього:
1 ворогів, і друзів, і юрбу,
отой народ безглуздий, що кричав:
«Розпни його, розпни!» — і той закон людський, що допустив невинно згинуть, і той закон небесний, що за гріх безумних поколіннів вимагає страждання, крові й смерті соромної того, хто всіх любив і всім прощав..
Умер він, зраджений землею й небом, як завжди, одинокий. А тепер
я тут сиджу, як завжди, одинока, даремні сльози ллю і проклинаю все те, що він любив, і з кожним словом все більш надію трачу на рятунок.
І вічно, вічно буду одинока на сьому і на тому світі. Так, ніколи не скінчиться темна туга і вічно буде жаль палити серце.
Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі, що тричі одрікалися від нього, і та родина, що ніколи в ньому не бачила пророка; прийдуть, здіймуть його з хреста,— бо вже ж він неживий і більше мучитись за них не може,— покроплять млявими слізьми й лагідно спов’ють у хусти, понесуть покірно під наглядом ворожих вояків, сховають у печері й розійдуться.
А може, потім зійдуться докупи тепленьким словом згадувать про того, про кого за життя так мало дбали!
Ох, як би я тепер хотіла кинуть отрутними словами їм в обличчя, немов гарячим приском! Хай би очі їм випекло, ті очі безсоромні, що сміли тут дивитися на муку того, чийого всі не варт мізинця!
Я знаю, що якби з’явилась я, ненавистю спотворена в обличчі, вони жахнулись би і запитали:
«Яке тобі до всіх нас діло, жінко?»
І я на те... що я на те сказала б?
Я б мусила мовчати, бо ненависть
не має голосу на поминках того,
хто всіх любив і всіх прощав... Ой горе!
В той час, як всі громадою зберуться згадать того, кого я так любила, я буду всім чужа і одинока, не признана ніким, бо сам Месія не признавав мене... О сине божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда, та вір мені, що я тебе любила.
Чи ти гадав,— я не зреклась себе?
Зреклась! я прокляла себе і душу, ту душу, що не хтів прийнять Месія собі на жертву. Де ж ще більше горе, як не могти віддать за друга душу?..
Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.
IV
Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Міріам повагом переходить майдан. Назустріч їй Й о г а н н а, одна з прихильниць Месії.
Й о г а н н а (до Міріам)
Мир, сестро, й радість!
Міріам
Радості і миру не знаю я так само, як тебе.
Й о г а н н а
Прости, що зачіпаю незнайому, але ж у нас така весела звістка.
Міріам Що то мене обходить?
Й о г а н н а
Всіх обходить!
Месія наш воскрес!
Міріам
(голосно)
Воскрес? Месія?!
Й о г а н н а
На бога, сестро, тихше! ще почує хто з люду й донесе синедріону *.