Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 44

Ох, Міріам, ти проклята від бога!

(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з

саду.)

III

На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп’ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хре*

стом Месії.

Міріам

Він їм простив. Він їм усім простив.

Вони те чули і на віки вічні його слова потіхою їм будуть.

А тільки я не прощена зосталась, бо я не можу їм простить за нього.

Я всіх і все ненавиджу за нього:

1 ворогів, і друзів, і юрбу,

отой народ безглуздий, що кричав:

«Розпни його, розпни!» — і той закон людський, що допустив невинно згинуть, і той закон небесний, що за гріх безумних поколіннів вимагає страждання, крові й смерті соромної того, хто всіх любив і всім прощав..

Умер він, зраджений землею й небом, як завжди, одинокий. А тепер

я тут сиджу, як завжди, одинока, даремні сльози ллю і проклинаю все те, що він любив, і з кожним словом все більш надію трачу на рятунок.

І вічно, вічно буду одинока на сьому і на тому світі. Так, ніколи не скінчиться темна туга і вічно буде жаль палити серце.

Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі, що тричі одрікалися від нього, і та родина, що ніколи в ньому не бачила пророка; прийдуть, здіймуть його з хреста,— бо вже ж він неживий і більше мучитись за них не може,— покроплять млявими слізьми й лагідно спов’ють у хусти, понесуть покірно під наглядом ворожих вояків, сховають у печері й розійдуться.

А може, потім зійдуться докупи тепленьким словом згадувать про того, про кого за життя так мало дбали!

Ох, як би я тепер хотіла кинуть отрутними словами їм в обличчя, немов гарячим приском! Хай би очі їм випекло, ті очі безсоромні, що сміли тут дивитися на муку того, чийого всі не варт мізинця!

Я знаю, що якби з’явилась я, ненавистю спотворена в обличчі, вони жахнулись би і запитали:

«Яке тобі до всіх нас діло, жінко?»

І я на те... що я на те сказала б?

Я б мусила мовчати, бо ненависть

не має голосу на поминках того,

хто всіх любив і всіх прощав... Ой горе!

В той час, як всі громадою зберуться згадать того, кого я так любила, я буду всім чужа і одинока, не признана ніким, бо сам Месія не признавав мене... О сине божий!

Нехай в моїм житті все, все неправда, та вір мені, що я тебе любила.

Чи ти гадав,— я не зреклась себе?

Зреклась! я прокляла себе і душу, ту душу, що не хтів прийнять Месія собі на жертву. Де ж ще більше горе, як не могти віддать за друга душу?..

Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.

IV

Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Міріам повагом переходить майдан. Назустріч їй Й о г а н н а, одна з прихильниць Месії.

Й о г а н н а (до Міріам)

Мир, сестро, й радість!

Міріам

Радості і миру не знаю я так само, як тебе.

Й о г а н н а

Прости, що зачіпаю незнайому, але ж у нас така весела звістка.

Міріам Що то мене обходить?

Й о г а н н а

Всіх обходить!

Месія наш воскрес!

Міріам

(голосно)

Воскрес? Месія?!

Й о г а н н а

На бога, сестро, тихше! ще почує хто з люду й донесе синедріону *.