Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 34

Вона не зовсім здорова.

Орест Що ти кажеш? бона знов...

(Раптом заходиться риданням.)

Груїчева

Оресте, бог з тобою, ні,, ні, зовсім ні, просто так, трохи голова боліла, трошки нездужав.

Орест

Вона прийшла б, якби так, ах, не кажи мені! О, на- ₍ що я тебе послав? Ти їй наговорила, я вже знаю. І як я не подумав, що ти ж її ненавидиш?! Що ти їй казала?

Груїчева Те, що ти просив, щоб вона прийшла.

Орест

(дивиться на матір проникливо)

Те, що я просив? І не дорікала їй, не проклинала?

Мати опустила очі.

Так, так, не говори, я знаю. І звідки у тебе ся дика ненависть, ся нелюдська жорстокість? Все тобі мало! Убити хочеться! Що вона тобі зробила?

Груїчева

Що вона мені зробила, Оресте? Вона одібрала у мене... Орест

Годі!.. «Одібрала у мене»... «у мене»... от в чім діло... «Мій син Орест, моя власність, хто сміє займати його!» Ну що ж, от маєш тепер власність, приковану, прибиту міцно, тепер її ніхто не займає, втішайся.

Груїчева Оресте, зглянься наді мною!

(Закривається руками.)

Орест

(здвигав нетерпляче плечима)

Ах, ну, годі, ну, прости мене, я не знаю, що говорю... Я не можу бачити твоїх сліз!

(Стогне.)

Груїчева

(підхддить до нього, обіймав і пригортає його голову)

Годі, мій синочку, годі, дитино моя! Нічого, нічого, може, знов усе гаразд буде, заспокойся тільки, біднев моє, любеє дитя!

(Сідає коло нього на стільці.)

Орест

(одкидається на спинку крісла)

Мамочко, принеси мені морфію!..

Груїчева Як можна, дитя моє, так часто?

Орест

Коли ж я так мучуся!

Груїчева Ну, пожди, от вона зараз прийде.

(Відходить до перил балкона, дивиться в просторінь.)

Орест

Мамо, підкоти мене до перил, я хочу дивитись на дорогу, звідси нічого не видно.

Груїчева підкочує його до того місця, де сама тільки що стояла.

Орест

Де мій бінокль? Мамо, дай мені бінокля.

Груїчева (іде до столика, бере бінокль)

Ось він.

(Подає Орестові.)

Орест

(дивиться)

Здається... вона... іде, іде! (Кидає бінокля.) Мамо, іди звідси, вона зараз буде тут.

Груїчева

Оресте, позволь мені зостатися, я боюсь за тебе, я буду тихо стоять, не втручатимусь.

О ре с т

⁴ (рішуче, нервово)

Ні, ні, лиши мене...

Груїчева подається до виходу, спиняється, оглядається. (Орест схопився за груди.)

Груїчева Оресте, я тобі приготую строфанту.

(Береться за пляшечку.)

В сю хвилину на дверях з’являється Люба. Орест глянув на неї, робить розпачливо нетерплячий жест матері, та становить строфант знов на столі і подається до дверей.

(До Люби.) Пам’ятайте, що він слабий І

Любов нічого не відповідає, дивиться на Ореста, що поривається підвестись їй назустріч, але не може і опускається, закривши очі рукою. Груїчева виходить.

ВИХІД III

Любов і Орест. Під час сієї сцени Люба поводиться нерівно, то з повного притомністю, то з приступами отуманеного пастрою.

Любов

(входить, спиняється в дверях і, глянувши на Ореста, закривав лице руками)

' Боже мій!

Орест

Любо, ти прийшла... ходи ближче^.

Любов

(підходить ближче)

Що... з вами?

Орест

«З вами»! Любо, я й так покараний, пожалій мене.

Не картай...

Любов

^N Я не картаю... Я не повинна була приходить... Але я не могла... Мене картали...

(Хитається, на лиці вираз муки, але без сліз.)