Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 33

Острожин

Ні, ні, треба трохи поправити машину. Ми, журналісти, в повному значенні цього слова,— машини. Робота нелюдська, рух несамовитий, тим часом одна шруба зломиться — і все пропало.

Орест

Коли пропало, то вже не поправиш.

Острожин

Як ви можете так спокійно? Се ж значить здати себе в архів?

Орест

В архів, то й в архів!

Острожин

Добре вам се говорити, коли ви «іменинник сезону»!

Орест

Я?

Острожин

Авжеж, ваша драма...

Орест

Я вже про неї забув...

Острожин

Як? Її недавно ставили у нас, і для літнього сезону се нечуваний поспіх. Та що там, ви самі, либонь, знаєте...

Орест

Звідки маю знати?

Острожин

Ну, ну, не вдавайте з себе невинятка. Рецензію Літери, небійсь, читали? _t Орест

Якої Літери?

Острожин

Ах ти, господи! Ну, що ви мене морочите? Та в нашій же газеті! Невже не читали?

Орест

Ні, щось не трапилась. Я тепер мало читаю газети.

Острожин

Орест Михайлович, не спокушайте долі: вона не любить, коли нею нехтують її фаворити.

Орест

Я ніяк не належу до її фаворитів.

Острожин

Ну, се вже просто гріх так говорити! Такий молодий, в такий короткий час ви завоювали собі таке становище в літературі...

Орест

А ви думаєте, що сього вже досить для того, щоб уважати себе фаворитом долі?

Острожин

Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацає зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали...

0 рѳ с т

Не завидуйте — більше не урву.

Острожин

Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або про_всто_х перевтома винна... Вам пророчать блискучу прийдешність. Ось послухайте; в наші часи не часто чуєш такий хвалебний тон.

(Виймав з кишені згорнену скілька раз газету і розгортав її.)

Орест тим часом старається здійнятись на поручатах і глянути

на вулицю.

(Острожин читав.)

«На сім тижні наш молодий драматург подарував нам...»

Орест

Вибачайте, приступ невралгії. Не можу, простіть!

Острожин

(встав)

Що вам? Помогти що-небудь?

Орест

Ні, ні, так минеться. Тільки... я не можу... я мушу зостатись сам... гострий напад...

Острожин Так я пізніше зайду... А газету покинуть вам?

Орест

(кивав раз головою і простягав йому руку) Вибачайте... До побачення...

Острожин До побачення. Ех, ми, інваліди цивілізації!

(Виходить.)

ВИХІД II Орест і пані Груїчева входить.

Орест

Ти сама?

(З глухим стогоном закривав лице руками>)

Груїчева

Заспокойся...

Орест

(перебивав її з гострим жалем в голосі)

Се вічне «заспокойся»! Одберуть щастя, життя, а потім «заспокойся». Хутко заспокоюсь, будь певна!

Груїчева

Ні, Оресте, вона прийде, вона обіцяла прийти.

Орест

Прийде?! Коли? Чому не прийшла з тобою? Я ж казав: не вертайся без неї! А тепер... Ні, ні, вона не прийде, не прийде!.. Ах, чом ти її не привела?

Груїчева

Вона не могла зараз прийти, не вбрана була.

Орест

Не вірю! Хіба вона могла б думати про якісь там убрання тепер! Ні, я знаю, вона не схотіла, і я сього вартий! О, та проклята хвилина, коли я згодився, щоб вона їхала сама! Проклятий той час, коли я послухав тебе! Я не пішов тоді за нею, тепер вона не хоче йти за мною! Що ж, мамо, ти повинна радіти з того! Тепер всьому кінець! Вона не хоче мене бачити...

Груїчева

Вона не могла зараз піти.

Орест

Чому?

Груїчева