Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 135

Перша редакція закінчення драматичної поеми за автографом різниться від відомої в друці. Після слів єпископа «...ходім од зла і сотворімо благо» в автографі спочатку було:

Ходімо, покиньмо в самоті його,

бо він од нас поволі йти не хоче, '

а ми насильства не вживаєм. Діти,

ходім од зла і сотворімо благо.

Вся громада рушає з свічками в руках. Єпископ попереду.

Старий раб і Апціллодея позаду, обоє трохи відстали.

Старийраб (до Неофіта-раба)

Куди тепер ти підеш, нещасливий.

Неофіт-раб На Тібр, через отруєну Маремму.

Старий раб, сумно похитавши головою і зітхнувши, відходить, потім знов вертається і, оглянувшись боязко назад та побачивши, що громада вже зникла у темнім переході, стискає похапцем руку неофіта-раба і поспішно, старечою дрібного походою

віддаляється.

Анціллодея Я все-таки прошу тебе прислати твою жону з дитиною до мене.

Неофіт-раб Тобі за те догана буде, сестро.

Анціллодея Догану я покірливо прийму, спокутую за бідне немовлятко, що, може, хутко етапе сиротою без батька... Брате, вибачай мені, як я тебе сим словом засмутила, і не здивуй, я жінка нерозумна, не вмію розважати справ високих, я мало розібрала в сій сперечці.

Ти, певне, винен, бо єпископ гнівний від тебе одійшов, але одно із слів твоїх я добре зрозуміла і прийняла його собі до серця.

Неофіт-раб Яке ж то слово?

Анціллодея

«Чистая любов».

Мені здається, хто його промовить від серця, щиро, той для мене брат, хоч би й не був він однієї віри.

Неофіт-раб Так і мені здається, люба сестро.

І знаєш, я хотів тебе просити: якщо я згину, спом’яни мене, не словом голосним, а тихим серцем, для мене стане се за царство боже тут, на землі.