Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 71

Вершники насилу протиснулись крізь густий натовп. Заінтриговані дивацькими вихватками доньї Соль, сюди з’їхалися майже всі дами Севільї. Сидячи в екіпажах, подруги вітали чарівну амазонку і захоплювалися, яка вона гарна у своєму чоловічому вбранні. Були тут і маркізові дочки — двоюрідні сестри доньї Соль, — і дівчата, і заміжні, що приїхали сюди з чоловіками. Вони радили їй бути обачною. На бога, Соль! Не лізь прямо на роги!..

Верхівці в’їхали в загороду. Простолюд, який зібрався помилуватися незвичайним видовищем, вітав їх оплесками.

Побачивши здалеку і зачувши нюхом ворога, коні стали рватися з рук, іржати й ставати дибки під дужою правицею вершників, що туго натягували повіддя.

Бики розташувалися посеред загороди. Одні спокійно паслися або, підігнувши ноги й опустивши морду, нерухомо лежали на зеленій трохи пожовклій траві зимового лугу. Інші, не такі спокійні, раз у раз зривалися бігти до річки, і тоді мудрі й шановані ватажки, дзеленькаючи бубонцями, підвішеними на шиї, кидались утікачам навперейми; пастухи допомагали завертати непослухів — вони жбурляли камінці з метавок, цілячись у роги.

Верхівці довго стояли на місці, ніби про щось радилися. Глядачі хвилювалися, чекаючи чогось незвичайного.

Перший помчав уперед маркіз з одним зі своїх друзів. Обидва вершники під’їхали до самої череди. Спинивши коней, вони звелися на стременах і стали вимахувати гаррочами та гучно кричати, намагаючись наполохати тварин. Чорний бик з могутніми рогами відділився від інших і потрюхикав у глиб загону.

Недаремно маркіз так пишався своїми табунами. Вони складалися лише з добірних, виведених за допомогою селекції тварин. Це була не та худоба, що відгодовується на м’ясо, — з брудною, грубою і зморіреною шкірою, з широкими ратицями, з опущеною головою, з довжелезними розчепіреними рогами. Це були бики прудкі й жваві, могутні й дужі. Коли вони бігли, окутані хмарою куряви, земля двигтіла в них під ногами. Це були справжні красені: шерсть тонка й лискуча, як у породистого скакуна; вогнисті очі; могутня, гордо вигнута шия; короткі ноги; хвіст тоненький і гнучкий; граціозні роги — гострі і гладенькі, наче відполіровані; маленькі ратиці, заокруглені і тверді, як криця, — вони зрізали траву, мов косою.

Двоє вершників погналися за биком, який відбіг від череди, завертаючи його кожен зі свого боку й намагаючись не підпустити до річки. В якусь мить маркіз дав остроги коневі, вирвався вперед і наблизився до бика майже впритул; наставивши гаррочу, він угородив її біля хвоста і щосили натиснув на ратище; від могутнього поштовху, подвоєного стрімким бігом коня, тварина втратила рівновагу й перекинулась догори черевом; ноги її задерлися, а роги сколупнули землю.

Побачивши, з якою силою і спритністю скотовласник повалив на землю бика, глядачі вітали його бурхливими оплесками та криками. Оле, старий сміливцю! Ніхто так добре не розуміється на биках, як маркіз. Він доглядає їх, наче рідних дітей, піклується про кожного, тільки-но той народжується в череді, і потім проводжає його на арену вмирати, мов героя, гідного найкращої долі.