Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 41

На протилежному боці амфітеатру сидів старий урядовець і лагідно всміхався в сиву бороду, захоплюючись відвагою хлопця. А як гарно лежить на ньому костюм матадора! Коли бик повалив Хуана, «хрещений батько» рідкинувся назад і мало не зомлів од страху.

Сидячи за другим бар’єром, самовдоволено пиндючився чоловік Енкарнасйон, Хуанової сестри, лимар, який держав невелику крамничку; цей розважливий чоловік, ворог неробства, був причарований вродою юної сигаретниці й одружився на ній, але спершу зажадав, щоб вона порвала всякі взаємини зі своїм ледацюгою братом.

Ображений таким ставленням шуряка, Гальярдо жодного разу не переступив порога його крамнички, що стояла на околиці кварталу Макарена, а коли вряди-годи зустрічав його в домі сеньйори Ангустіас, то був з ним тільки на «ви».

— Піду погляну, як закидають гнилими апельсинами твого безсоромного брата, — сказав лимар дружині, виряджаючись на кориду.

І ось тепер він крикливо вітав матадора, кликав його «Хуанільйо», називав на «ти» й аж розквітнув від задоволення, коли юний тореро нарешті почув крики шуряка, обернувся й салютував йому шпагою.

— Це мій свояк, — хвалився лимар, крутячись на всі боки. — Я завжди вірив, що хлопець стане матадором. Ми з дружиною стільки допомагали йому!

Повернення додому вилилося для Хуанільйо в справжній тріумф. Охоплена шаленим захватом, юрма ринула на героя, ніби хотіла роздерти його на шматки. Виручив лимар, що невідомо як опинився поруч. Він прикрив Хуана своїм тілом, проштовхався крізь натовп, і вони вдвох сіли у коляску візника.

Коли під’їхали до хатини сеньйори Ангустіас у Ярмарковому передмісті, за коляскою сунув величезний натовп. Це була справжня народна маніфестація. Приваблені гучними криками, з усіх будинків висипали на вулицю люди. Звістка про тріумф випередила юного матадора, і сусіди збіглися поглянути на героя, потиснути йому руку.

Сеньйора Ангустіас із дочкою стояли на порозі хати. Лимар мало не на руках виніс Хуана з коляски. На правах родича він нікого не підпускав до нього, кричав і відпихав шанувальників, наче свояк погано себе почував і його не можна було турбувати.

— Ось маєш свого брата, Енкарнасйон, — мовив лимар, підштовхнувши хлопця до дружини. — Перевершив самого Роже де Флора!

Енкарнасйон і без дальших пояснень зрозуміла, що сталося, адже її чоловік, невиразно пригадуючи прочитану колись книжку, приписував цьому історичному героєві найдивовижніші подвиги і згадував його ім’я лише в тих випадках, коли відбувалося щось надзвичайне.