Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 35

Після того випадку Хуан уже ні разу не заглянув у майстерню вчителя-шевця. Тепер він добре знає, що таке корида: рана тільки додала йому сміливості. Він буде тореро — тільки тореро! Сеньйора Ангустіас облишила всякі спроби напоумити хлопця — однаково все намарне. Вона змирилася з думкою, що сина в неї нема. Коли вночі Хуан з’являвся додому і мати та сестра якраз вечеряли, вони мовчки ставили перед ним миску, намагаючись убити його своєю зневагою. Та це анітрохи не впливало на апетит хлопця. Коли ж Хуан приходив зовсім пізно, в домі не лишалося для нього ні крихти, і він знову йшов на вулицю, так і не повечерявши.

Ночами Хуанільйо блукав по бульвару Геркулеса в товаристві хлопчаків з лукавими очима, схожих на неповнолітніх злочинців або майбутніх тореро. Сусідки не раз бачили, як він розмовляв на вулиці з юнаками, яким жінки сміються просто в обличчя, або з поважними кабальєро, яким поговір дає жіночі імена. Подеколи він продавав газети, а на великодні свята розносив на таці льодяники дамам, які сиділи на площі святого Франсіска. V будні крутився біля готелів і чатував на якогось «англійця», — бо для нього кожен турист був англійцем, — сподіваючись, що той візьме його за гіда.

— Я тореро, мілорде!— кричав він, побачивши екзотичну постать, певний, що ця професія в для чужоземця найкращою рекомендацією.

На підтвердження своїх слів хлопець скидав кашкетик і відкидав назад колету, кіску завдовжки в п’ядь на маківці голови.

Найближчим другом Хуана був Чіріпа, його ровесник, низенький лукавий хлопчина, круглий сирота, що бродяжив по вулицях Севільї, відколи себе пам’ятав. Завдяки своєму досвідові він мав на Хуанільйо великий вплив. Усю щоку йому перетинав шрам від рога, і ця позначка здавалася Сапатерінові куди почеснішою, аніж власна, схована від людського ока рана.

Коли якась туристка, жадібна до «місцевої екзотики», заводила біля дверей готелю розмову з малими тореро, милуючись їхніми колетами та слухаючи розповіді про рани, що їх , вони дістали в боях із биками, а потім діставала гаманець, Чіріпа намагався її розчулити:

— Йому не давайте, бо в нього є мати, а я сам на світі, як палець. Той, хто має матір, не розуміє, яке то щастя!

І Сапатерін, на мить відчувши докори сумління, дозволяв товаришеві заволодіти всіма грішми.

— Це правда... це правда, — сумно бурмотів він.

А втім, такі спалахи синівської ніжності не заважали Хуанільйо жити й далі життям безпритульника. В домі сеньйори Ангустіас він з’являвся лише вряди-годи і раз у раз вирушав із Севільї в далекі подорожі.

Чіріпа був справжній професор бродячого життя. До яких тільки військових хитрощів не вдавався він у дні кориди, сповнений рішучості проникнути з товаришем у цирк! Хлопці перелазили через мур, прослизали в натовпі глядачів, ховаючись за спинами, або розчулювали контролерів приниженими благаннями — вони, мовляв, самі тореро, то невже їх не пропустять подивитися кориду!.. Коли в жодному з ближніх сіл не було капеї, Хуан з товаришем ішли на пасовища Таблади і дражнили там червоним клаптем молодих бичків. І все ж таки життя в Севільї, хоч яке цікаве, уже не задовольняло їхніх шанолюбних поривань.