Читать «Маха гола» онлайн - страница 16

Хлопець не любив ходити до школи, літери викликали в нього непереборну відразу. Його дужі руки тремтіли від напруги, коли він силкувався щось написати. Зате батько та люди, що бували в кузні, дивом дивувалися, бачачи, як легко Маріано може намалювати будь-яку річ. Малюнки його були прості, майже наївні, але дуже точні, і кожен легко міг упізнати, що саме на них зображено. Хлопцеві кишені завжди були напхані деревним вугіллям, і він не проминав жодної стіни або достатньо гладенького й світлого каменя, щоб не накидати вуглиною якийсь предмет, що привабив його чимось особливим, помітним лише йому. Уся кузня знадвору була чорнісінька від малюнків Маріанільйо: бігали по стінах свині святого Антонія маленькими рийками і закрученими хвостиками, ті, що блукали селом та відгодовувались коштом громади, а на храмове свято розігрувались у лотерею. Серед тієї тлустої компанії виднілися профілі коваля та його підручних з підписами внизу, щоб нікому не доводилося гадати, хто ж то такий.

— Поглянь-но, жінко! — кричав коваль до своєї хворої дружини щоразу, як бачив новий малюнок. — Ходи сюди й подивися, що витворяє наш син. Чортеня, а не хлопець!..

Коваль страшенно пишався синовим хистом і навіть змирився, що Маріано покинув школу і тікає від міхів. З ранку до вечора хлопець гасав з вуглиною в руках по долині та вулицях села і замальовував чорними рисками скелі і білі стіни будинків, доводячи до розпачу сусідок. У шинку на сільському майдані Маріано зобразив голови найвідоміших пияків, і шинкар з гордістю всім їх показував, але нікому не дозволяв доторкатися до стіни з остраху, що малюнки зітруться. Цей витвір був предметом особливих гордощів для коваля, коли в неділю, після служби божої, він заходив сюди перехилити чарчину з друзями. На стіні церкви Маріано намалював святу діву, перед якою спинялися, благочестиво зітхаючи, побожні старі селянки.

Слухаючи, як усі вихваляють синові малюнки, батько дуже тішився і червонів, наче хвалили його самого. Звідки могло взятися таке чудо? Адже всі в їхньому роду були люди прості. І коваль згідливо кивав головою, коли сільські власті казали йому, що хлопця треба вивести в люди. Він, звичайно, не знає, що тут можна зробити, але де свята правда — його Маріанільйо не створений клепати залізо, як його батько. Він може стати великою людиною, як скажімо, дон Рафаель, отой сеньйор, що малює святих у головному місті їхньої провінції і там-таки, у просторому будинку, повному всяких картин, навчає дітей малювати, а влітку відпочиває з дружиною та дітьми в їхній долині, де має власний маєток.

Той дон Рафаель був чоловік показний і дуже поважний; такий собі багатодітний святий, на якому навіть сюртук здавався рясою. Говорив він солодко, мов чернець, цідячи Слова крізь кущувату сиву бороду, яка закривала майже все його худе рожеве обличчя, У сільській церкві висіла одна його незвичайно гарна картина: пречиста діва зображена такими ніжними, такими осяйними барвами, що в молільників аж ноги підгинались від хвилювання. До того ж очі образа мали чудесну властивість дивитися на кожного, хто споглядав його, хоч би де він стояв. Справжнє чудо І Просто неймовірно, що таку божественну красу створив той самий сеньйор, який улітку щодня ходить у їхню церкву до заутрені? Один англієць хотів купити картину і пообіцяв за неї стільки золота, скільки вона заважить. Ніхто того англійця ніколи не бачив, але всі лиш саркастично посміхалися, згадуючи його пропозицію. Так вони й віддадуть картину! Нехай ті єретики хоч показяться з усіма своїми мільйонами! Пречиста й далі висітиме в їхній церкві, на заздрість усьому світові, а надто жителям сусідніх сіл.