Читать «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах» онлайн - страница 7

Письменник, отже, щось капітально вгадав у речовині історії — у її великих кризах і перемінах. Саме з нідерландської революції вона зсувається у своїй першоприсутності — від монархії до того, що пізніше назвуть європейською демократією. Але все ж таки — чим є та народоприсутність у романі Де Костера?

Якось так історично склалося, що у європейських літературах тепер уже позаминулого століття з певного його періоду «народне» потроху почало означати «консервативне». Та й не тільки у красному письменстві, а й у суспільному побуті, серед іншого, у політичному житті. Тоді як головного — ультранародного — героя, що проходить тут через весь психологічний і інший спектр існування, разом з тим у консерватизмі аж ніяк не запідозриш: він, Уленшпігель — саме втілення людського пориву, особливої і водночас достеменної «авангардності». Він — справді у передніх лавах історії. Історії, яка, за «Легендою», виносить щонайсуворіший вирок монархам-деспотам, вивільняючи водночас місце… Кому і для чого? Що ж стоїть за тим входженням «народного» на європейський, а по тому і всесвітній обрій? Що несе з собою Уленшпігель?

Всупереч поширеним реакційним передсудам «народне» — то зовсім не синонім «консервативного». «Народне» має свою іншу традицію і тенденцію, яка і визначила світовий пейзаж останніх століть. «Національний».

Уленшпігель — то, за автором, граничне уособлення «фламандського». «Дух нашої матері Фландрії», — як сказано в останніх рядках роману.

«Національне» тут для Де Костера — це аж ніяк не дистанціювання від чужого і взагалі чужинця, від етнічно «не-свого». Не ксенофобія. Ні. Це передовсім — найдавніший, вповні випробуваний людським досвідом спосіб колективного, родового — не-егоїстичного — існування. Конче потрібний цивілізації. А особливо сучасній. Вона має здійснюватися не через великих монархів, цих великих же егоїстів, а саме через ту етнічну і, якщо завгодно, територіальну співдружність людей. Патетично кажучи, хоча б через ту ж «Фландрію»… Як одну із багатьох національно-колективних величин історії — у позитивному її розвитку і напрямі.

«Фландрія», зрозуміло, тут синонімічна всім іншим народам.

…Це вже пізніше, уже після Де Костера, «народне» у бельгійській літературі (і зрештою, не тільки у ній) якось ніби загусло, застигло. Втратило свою першоенергію. Перетворилося на щось справді консервативне, упокоєне і неспішне. На такий собі реакційно-моралістичний докір сум’яттю біжучоі історії. Тоді як «Легенда» — це неймовірної рухливості колосальний образ, ніби роман-гобелен (фламандський винахід!) молодої національної інтенсивності. Тіль Уленшпігель. Тобто «Тільберт» (меткий, рухливий). Так охрестили героя, а по тому він посвячує саму довколишню історію у ту рухливість. У її грандіозні тогочасні метаморфози.