Читать «Українське питання» онлайн - страница 16
Ланселот Лоутон
Офiцiйна росiйська полiтика замовчувала або чинила всiлякi перешкоди будь-яким згадкам про Україну за кордоном. Вiд середньовiччя до XVIII столiття Україна часто фiгурувала в європейськiй лiтературi. Але з другої половини ХІХ столiття Заходу належало забути, що iснує або колись iснував цей народ.
Доля українцiв Галичини пiд австро-угорською владою теж була не надто щасливою, та все ж кращою, нiж тих, хто опинився пiд самодержавною Росiєю. Галичанам дозволялося користуватись рiдною мовою, i, хоч вони й були вiдданi в руки свого вiчного ворога, польської аристократiї, їм не заборонялося бути українцями i забезпечувалась основа для поступу до бiльшого визнання.
Кожна з двох великих держав, мiж якими була подiлена Україна, пiдтримувала нацiональний рух на територiї iншої. Так, Росiю стурбувало пробудження українського нацiонального духу в Галичинi. Її напiвофiцiйнi газети твердили, що внаслiдок цього дедалi важче стає придушувати нацiональнi змагання українцiв у самiй Росiї. А по тому почалась лицемiрна агiтацiя за звiльнення мiльйонiв українцiв, що стогнуть у Галичинi пiд тяжким чужоземним ярмом.
Фактом, не настiльки широко вiдомим, як мало б бути, є те, що однiєю з головних причин Свiтової вiйни був конфлiкт мiж Росiєю та Австрiєю стосовно українського питання. Іншим, також не загальновизнаним фактом є те, що невдоволення українцiв значною мiрою спричинило поразку й крах Росiї.
Починаючи вiд першого виступу проти царського уряду (повстання декабристiв 1825 року), українцi були активними учасниками всiх революцiйних заворушень, виступаючи в рiзнi часи спiльно з росiянами, поляками, кавказцями й будь-якими iншими народами, коли тi намагалися повалити самодержавство; нерiдко маскувались вони й пiд революцiйних соцiалiстiв, прагнучи до своєї нацiональної мети. Пiд час Кримської вiйни вони робили спробу вiдродити давню козацьку органiзацiю з намiром виступити проти царських вiйськ. Вони пiдтримали польське повстання 1831 року.
Не лежала душа українцiв до Свiтової вiйни, на яку було мобiлiзоване все їхнє чоловiче населення i яка велася за самоствердження народiв — та тiльки не українського. І, нарештi, саме їхня непримиренна ворожiсть до шовiнiстичного гасла «За єдину i неподiльну Росiю» стала безпосередньою причиною розвалу Бiлої гвардiї в громадянськiй вiйнi, що спалахнула пiсля захоплення влади бiльшовиками.
Пiсля революцiї українцi проголосили свою незалежнiсть, обрали Нацiональнi Збори й чинили вiдчайдушний опiр i