Читать «Українське питання» онлайн - страница 14

Платонов — росiйський, а не український iсторик — сказав, що оскiльки Пiвденна Русь знаходилась далi вiд татарської столицi на Волзi, нiж Пiвнiчно-Схiдна Русь, то й татарського гноблення зазнала менше. Та разом iз тим не можна забувати, що саме завдяки цьому українському бар'єру Європа мала можливiсть будувати свою середньовiчну цивiлiзацiю, вiльну вiд монгольської загрози.

Татари ще були в Українi, а двоє могутнiх сусiдiв, Польща й Литва, вже простягнули до неї свої руки. Щойно лиш монгольське панування скiнчилося, як вони загарбали Україну, а пiсля Унiї 1569 року ще бiльше змiцнили й розширили свою владу. В цей час усi гирла рiчок, що впадали в Чорне море, належали Кримському хановi, що перебував пiд протекцiєю туркiв. А на пiвночi напiвазiйська Московiя, що проголошувала себе третiм i останнiм Римом, розросталася, мiцнiла й теж добиралася до українських земель. Таким чином, тодi, так само як i тепер, жадана багатьма Україна була з усiх бокiв оточена й завойована. В ходi всiх тих битв виникло козацтво. Це були войовничi, фантастично смiливi люди, що вели бездоганний спосiб життя i вмiли до всього пристосуватись; вороги називали їх розбiйниками, а друзi — лицарями. Всiєю своєю колоритною й рiшучою поведiнкою вони утверджували любов до свободи та незламний дух українського народу.

Польський король Стефан Баторiй сказав про них: «Вони проти союзу Польщi з Україною», а потiм додав задумливо: «Колись iз цих лотрiв постане незалежна держава». На укрiплених островах нижче днiпровських порогiв вони заснували демократичну вiйськову республiку — один iз перших прикладiв нацiонального самовизначення. Влада належала Великiй Радi, рiшення якої ухвалювала виборна старшина на чолi з гетьманом. Вони вели вiдчайдушну боротьбу проти намагань полякiв закути їх у крiпацьке ярмо. Нарештi в серединi ХVII столiття вони знайшли собi великого лiдера, Богдана Хмельницького, який отримав цiлу низку видатних перемог над поляками й змусив їх забратися з України.

У цей перiод вiдбулося повне утвердження української нацiї. По всiй Європi летiли чутки про успiхи української зброї. Хмельницького порiвнювали з Кромвелем, який, як i iншi державнi правителi, надiслав до України посла. На вiдмiну вiд примiтивної, вiдсталої Московiї, Україна була високорозвиненою iнтелектуальною країною. Видатний арабський учений Павло Алепський, що тодi якраз побував у цих краях, писав: «Хоч я й чужинець, та почував себе в Українi нiби вдома. А в Московiї менi було тяжко на душi, бо скрiзь, де б я не пiшов, нiкому немає нi найменшої волi… Тому, хто хоче вкоротити своє життя на п'ятнадцять рокiв, слiд їхати в Московську землю. В Українi я знайшов радiсть життя, свободу й цивiлiзацiю. Українцi грамотнi. Вони люблять учитися, студiюють право. Вони знають риторику, логiку й фiлософiю. Практично все населення вмiє читати й писати. Їхнi дружини й дочки знають лiтургiю й релiгiйнi спiви. А дiти, навiть сироти, вчаться читанню й письму».