Читать «Міжнародне єврейство» онлайн - страница 44

Читач отримує враження, що єврейське питання носить на собі якийсь характер конспірації. Автор, однак, говорить, що сам він не вірить у масову змову. Таке визнання викликає подих полегшення, тому що для неєврейського мислення немає нічого більш смішного, як масова змова, тому що неєврейський розум нічого більш неможливого собі представити не може. Хард не єврейського походження і тому він повинен знати, якою мірою змова навіть із найблагороднішими намірами не може існувати більш-менш тривалий час при участі в ньому скільки-небудь значного числа змовників неєвреїв. Неєвреї для таких справ не створені. Їхня змова розсиплася б як пиріг з піску. У крові й у природі неєвреїв, на противагу євреям, немає належної здатності дружно триматися разом. Неєврей по самій природі своїй не може скласти собі ясного уявлення про змову; йому потрібні незаперечні докази, щоб повірити в можливість змови.

Тому легко зрозуміти скрутне положення Харда з його вигадками про змову. Щоб вийти з цього положення, він змушений повернути справу так, начебто завжди, коли мова йде про єврейське питання, всі інші, крім самих євреїв, бачать у ньому щось, що складає в собі змову. Це положення є в нього лейтмотивом, що видно вже з заголовка статті: «Велика єврейська змова».

У пошуках за фактів в статті Харда ми довідаємося далі, що мається ряд документів, у яких нібито утримуються деталі змови або єврейський план досягнення повного світового панування. От, приблизно усе, що читач може довідатися про документи, якщо не вважати того, що м.Хард називає їх «надзвичайними і жахливими». Тут, на жаль, у нього великий пропуск у викладі: ціль його статті пролити світло на відомий документ, а тим часом ми не довідаємося про нього майже нічого. Ганебні і безчесні вимисли звичайно випливають самі. Про документ, про який йде мова, цього сказати не можна: читач змушений вірити м.Харду на слово. Тим часом, були б ці документи опубліковані, вони дали б можливість вдумливому читачеві або критикові скласти про них власну думку. Але залишимо це: м.Хард у всякому разі, привселюдно заявляє, що такі змовницькі документи існують. Потім він переходить до іншої своєї задачі, — довести, шляхом перерахування імен євреїв, що вже є хазяїнами у важливих сферах, як мало взагалі займає євреїв думка про панування. Відповідальність за ці імена лежить цілком на Харді; нам же важливо лише відзначити, що є в нього повчального.

Автор особливо докладно займається російськими справами. Часом навіть може показатися, що єврейське питання теж саме, що і радянське, хоча, як то добре відомо Харду, — насправді це не вірно. Правда обидва питання знаходяться між собою в тісному зв'язку, але все-таки штучне доведення їхньої тотожності для того, щоб потім на благо єврейському питанню це спростовувати, потрібно визнати лише добре задуманим вивертом. У всякому разі, факти, приведені Хардом — якщо залишити осторонь спроби з них робити висновки — досить цікаві.