Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 17

У новелах і в «Тьорлесі» (який в певному роді також є новелою) часто-густо трапляються австрійські реалії, але все це існує буцімто на периферії «душевної пригоди», якщо не в ролі чогось другорядного, то, в усякому разі, само собою зрозумілого. Там, швидше, жив якийсь австрійський дух, та й то у вигляді «проб». У «Людині без властивостей» час і місце визначені з цілковитою точністю. «Австрійський» час й «австрійське» місце: 1913 рік, напередодні вбивства габсбурзького спадкоємця престолу й початку світової війни, і Відень, столиця габсбурзької монархії. Хоча оповідач і попереджає не без іронії, що «назві міста не слід надавати надто великого значення», це вже з іншої гри. Адже Австрія постає в романі не тільки як така — вона водночас і «модель».

Ґротеск, закладений уже в самому об’єкті зображення, спонукав до посилення, загострення романної ситуації, спокушав довести її до певної межі абсурдности. І Музіль вигадав інтриґу, в кривому дзеркалі якої відбилася безнадійна неймовірність соціального й державного устрою Дунайської імперії. Вона одержала назву «паралельної акції».

У близьких до трону колах стає відомо, що германський союзник і суперник розпочав підготовку до святкування в 1918 році тридцятиріччя правління Вільгельма II. Оскільки на цей же рік припадає сімдесятирічний ювілей царювання Франца-Йосифа, в Каканії вирішили не пасти задніх. Ідеї, яка надавала би цьому заходові бодай який-небудь сенс, нема, але керівник усього починання, старезний граф Ляйнсдорф, не бентежиться: в потрібний момент щось та знайдеться; Австрія давно існує без конструктивної мети, і це нікому не заважає.

Марні клопоти, зіткнення корисливих інтересів, наївних сподівань, чиновної рутини, політичної безпорадности, — одне слово, те, що спостерігає головний герой роману Ульріх, будучи секретарем підготовчого комітету, і складає зміст першого тому «Людини без властивостей». Скликаються представницькі засідання, влаштовуються бучні прийоми, обговорюються складні процедурні питання, пожвавлюються націоналісти, пацифісти й вірнопіддані, різного роду винахідники, фанатики, мрійники шлють на адресу організаційного комітету проекти один химерніший за другий. Але і в самого організаційного комітету, і в уряду, і в імперської канцелярії й досі немає прапора, під яким належиться крокувати назустріч ювілею монарха. Проте граф Ляйнсдорф, виявляється, мав рацію: якось само по собі все йде, робота рухається, і це головне. А ідея, можливо, й додасться. В якийсь момент навіть здається, що нею обіцяє стати створення «Супового товариства імени імператора Франца-Йосифа». Що ж, Австрія й не таке вже бачила! Важливою є симуляція діяльности, яка відволікає гарячі голови… Це — підхід суто австрійський, продиктований мудрою дряхлістю і дряхлою мудрістю тутешньої влади.