Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 15

Роберт Музиль

«Речі розпадалися, як німе каміння: весь світ був у розломах, що нагадували стулки розкритої мушлі». «Порожній простір між нею і речами губився й дивовижно напружувався відношеннями. Предмети непорушно громадилися на своїх місцях — стіл і шафа, годинник на стіні, — цілковито сповнені самі собою, від неї відокремлені й так міцно в собі замкнуті, як стиснутий п’ястук». Це з новел «Зачарований дім» (1908) і «Спокуса тихої Вероніки» (1911). Власне, вони є варіантами однієї новели — як і роман «Сум’яття вихованця Тьорлеса», — пройнятої відчуттям перейденої межі колишнього, впорядкованого, традиційного буття: світ розпадається, речі бунтують, ніби в «Нудоті» (1938) Сартра, але задовго до неї. І, як у «Тьорлесі», «Зачарованому домі» й «Спокусі тихої Вероніки», в основу покладено незвичайний, нечуваний випадок, якась відчайдушна одіссея душі, що виявляє водночас і неблагополуччя світу, і непередбачуваність провокованих ним людських метаморфоз.

Творчість Музіля багато що випередила в мистецтві другої половини XX ст.: наприклад, форми критики фашизму (а по суті, й спорідненого з ним більшовизму) як духовного розпаду, як войовничого декадансу. Подібні передбачення є й в Музілевому щоденнику. Письменник розпочав його десь на перетині століть і вів до самої смерти, наполегливо й систематично, хоча й не без деяких перерв, що розтягалися іноді й на роки. Щодо цього він мав свою, ще на початку виниклу теорію: «Щоденники? Знак часу. Так багато публікується щоденників. Вони — найбільш зручна, дисциплінуюча форма… Можливо, в майбутньому писатимуть тільки щоденники, оскільки все інше здаватиметься незносним… Це аналіз як такий — не більше й не менше. Це не мистецтво. І не повинно ним бути».

Отже, «аналіз». Але чого? Не подій особистого життя, не зв’язаних з ним переживань, а передусім думок, ідей. Своїх і чужих. Незрідка трапляються цитати з філософських, соціологічних, природничих творів, які зацікавили Музіля, та їх критичний розбір. Але це — щоденник письменника. І він сповнений літературних фраґментів, начерків майбутніх (або таких, що ніколи не будуть завершені) музілівських творів і роздумів над ними. Іноді в автора виникає відчуття, що він тут є надто абстрактним і нехтує суто житейськими матеріями. І тоді в середині щоденника постають зошити (вони ведуться паралельно з іншими текстами, звичайними для Музіля), які більше нагадують нотатники письменника. Тобто — фіксують вуличні сценки, взагалі все побачене й почуте, гідні, з його погляду, запам’ятовування сюжетні мотиви, ситуації, фрази, слова, навіть сни.