Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 260

 — Що ж, прийми найщиріші мої співчуття, друзяко! Ульріх здивовано звів на неї очі, хоч уже й знав цей її тон у хвилини, коли вона нервувала. «Тоді в ній часом з’являється щось таке несподівано холодне, — подумав він, — неначе у книжку помилково вклеїли аркуш з іншої книжки». Ті свої слова Клариса сказала йому не так, як це робила звичайно, а немовби кинула їх збоку, через плече, і складалося враження, ніби фальш лунала не так у самому тоні, як у хибно дібраному тексті; це наводило на досить моторошну думку, що Клариса й сама складається з багатьох таких плутаних текстів. Нарешті вона, не дочекавшись від Ульріха відповіді, спинилася перед ним і промовила:

 — Мені треба побалакати з тобою!

 — Я хочу запропонувати тобі чимось підкріпитися, — відказав Ульріх.

Клариса лише трохи піднесла руку й поквапно відмахнулася від його пропозиції. Потому, зібравшись із думками, почала:

 — Вальтер страшенно хоче мати від мене дитину. Розумієш? — Вона змовкла, ніби очікуючи від Ульріха відповіді.

Що він мав їй сказати?

 — Але я не хочу! — в запалі вигукнула вона.

 — Навіщо ж так одразу злитися, — промовив Ульріх. — Якщо ти не хочеш, то цього й не станеться.

 — Але ж пропаде через це він!

 — Люди, котрі, як їм здається, щохвилини помирають, живуть довго! Ми з тобою вже давно будемо старими печерицями, а в нього лише візьметься сивиною чуб, і він стане директором свого архіву й матиме обличчя, як у молодого хлопця!

Клариса замислено крутнулася на підборі й відійшла від Ульріха; трохи збоку вона знов зайняла позицію і, примруживши очі, «націлилася» в нього поглядом.

 — Чи знаєш ти, який вигляд матиме парасоль, коли вийняти з нього держално? Вальтер загине, якщо я від нього відвернусь. Я — його держално, а він… — Вона хотіла була сказати «парасоль», але на думку їй спало щось краще. — Він — моє прикриття, — завершила вона фразу. — Він вважає, що повинен мене прикривати. Задля цього він спершу хоче побачити мене з великим черевом. Потім переконуватиме мене, що природний материнський обов’язок — годувати дитину груддю. Потім схоче виховувати ту дитину в своєму дусі. Ти ж бо й сам знаєш. Він просто хоче привласнити собі всі права й, ховаючись за гучними словами, зробити з обох нас таких собі міщан. Та якщо я й далі, як досі, казатиму «ні», тоді йому гаплик! Просто я для нього — все!