Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 236

Тим часом іншим шляхом, ніж Вальтер, Ульріх досяг палацу графа Ляйнсдорфа. Завернувши до брами, він побачив за нею двох вартових, а в самому дворі — численний поліційний наряд. Його ясновельможність спокійно привітав Ульріха й дав зрозуміти: він уже знає, що став об’єктом народного обурення.

 — Я мушу взяти деякі свої слова назад, — промовив він. — Якось я сказав вам, що коли за справу береться багато людей, то можна бути майже певним: у них щось путнє таки вийде. Але з цього, бачте, бувають і винятки!

Невдовзі після Ульріха нагору піднявся й мажордом; передавши тим часом одержане внизу повідомлення про те, що процесія наближається до палацу, він одразу стурбовано й обережно спитав, чи не замкнути браму й віконниці. Його ясновельможність похитав головою й поблажливо відповів:

 — Що це вам стукнуло в голову! Вони лише зраділи б, адже це мало б такий вигляд, неначе ми боїмося. А крім того, на місці ж бо всі вартові, яких нам прислала поліція! — І, обернувшись до Ульріха, ображено додав: — Нехай тільки спробують побити нам вікна! Я ж бо казав, що в розумників нічого не вийде!

Глибоко в душі у нього кипіла, схоже, злість, яку він приховував за сповненим гідности зовнішнім спокоєм.

Ульріх саме ступив до вікна, коли з’явилася процесія. Поряд із нею хідниками крокували поліціянти, змітаючи з дороги ґав, мов куряву, яку підняла, маршируючи, колона. Там і сям стояли вже затиснені натовпом екіпажі, й владний потік обгинав їх неозорими чорними хвилями, на яких мерехтіла розбризкана піна світлих облич. Коли передні в колоні побачили палац, надійшов, здавалося, чийсь наказ уповільнити ходу, хвиля відкотилася назад, і задні ряди, не встигнувши стишити крок, уклинилися в передні; утворилася тиснява, й виникла картина, що якусь мить нагадувала м’яз, котрий наливається перед ударом. Ще мить, і цей удар розітнув повітря, й мав він досить дивний вигляд, бо складався з обуреного крику, який спершу постав видовищем широко роззявлених ротів, а вже потім долетів і до слуху. І з кожним новим таким ударом обличчя, потрапляючи в поле зору, одразу відкривалися, й оскільки крики тих, котрі були далі, тонули у крику тих, котрі тим часом підійшли ближче, то, проводячи поглядом удалину, можна було спостерігати, як це німе видовище раз у раз повторюється.