Читать «Людина без властивостей. Том II» онлайн - страница 220

 — Чому ти не хочеш показати мені, що читаєш? Побалакай зі мною! — несміливо зажадав він.

 — Не до «балакання»! — прошипіла Клариса.

 — Ти вся — клубок нервів! — вигукнув Вальтер.

Він спробував вихопити у неї з рук книжку розгорненою. Клариса затято притисла її до себе. Якусь хвилю вони ще отак позмагались, і раптом у Вальтера сяйнула думка: «А втім, навіщо мені ця книжка здалася?» І дав Кларисі спокій. На цьому інцидент, власне, й вичерпався б, якби саме тієї миті, коли Вальтер відпустив дружину, ця не припала до стіни так, немовби перед загрозою насилля мусила втиснутися спиною в цупкий живопліт. Важко дихаючи, бліда, вона крикнула йому:

 — Замість домагатися чого-небудь самому, ти хочеш продовжити себе в дитині!

Її вуста виплюнули на нього ці слова, мов отруйний вогонь, і Вальтер, також задихаючись, мимоволі знову сказав:

 — Таж побалакай зі мною!

 — Не хочу я з тобою балакати, ти мені осоружний! — відповіла Клариса, раптом знов цілком опанувавши своїм голосом і користаючись ним так цілеспрямовано, немовби точнісінько посередині між нею й Вальтером на підлогу зненацька хряснула важка порцелянова миска. Вальтер ступив крок назад і вражено звів на дружину очі.

Клариса сказала це, не маючи аж такого лихого наміру. Просто вона боялася, що через свою добродушність чи недбалість коли-небудь поступиться, і тоді Вальтер одразу прив’яже її до себе пелюшками, а цього, принаймні тепер, коли вона хоче вирішити найголовніше питання, допустити не можна. Ситуація «загострилася»; подумки Клариса бачила це слово жирно підкресленим, його вжив Вальтер, щоб пояснити їй, чому люди вийшли на вулицю; адже Ульріх, пов’язаний із Ніцше тим, що подарував їй на весілля його твори, стояв на другому боці, проти якого й обернеться вістря, коли тут що-небудь розпочнеться; а Ніцше щойно подав їй знак, і коли вона побачила себе на «високій горі», то що ж таке та висока гора, як не сама земля, випнута догори гостряком?! Це були, отже, дуже дивні взаємозв’язки, яких, либонь, ще нікому не щастило розгадати, й навіть Кларисі вони бачилися невиразно; та саме тому їй хотілося побути самій і спровадити Вальтера з дому. Дика ненависть, якою цієї хвилини палало її обличчя, не була однорідна й серйозна, це була тільки нестямна фізична ненависть без виразних особистих ознак, таке собі «фортепіанне шаленство», в яке, бувало, впадав, і Вальтер, і тому й він, на хвилю ошелешено втупившись у дружину, зненацька, хоч і запізніло, зблід, ошкірив зуби й у відповідь на те, що він їй осоружний, вигукнув:

 — Остерігайся ґенія! Саме ти й остерігайся!

Він кричав іще несамовитіше, ніж вона, й від темного свого пророцтва вжахнувся й сам, бо воно, сильніше, ніж він, просто вирвалося йому з горлянки, і раптом усе в кімнаті він побачив чорним, так наче настало затемнення сонця.