Читать «Алмазне жорно» онлайн - страница 7

Стеся (побачивши це, знов кидається до ніг Дубровському, хапаючи його руки). Милості, милості, мій ласкавий, мій ясновельможний пане. (Цілує йому руки). Вислухайте, тільки вислухайте мене, — ви ж маєте волю, ви можете зробити все, що захочете… О, то благаю ж вас слізно, закликаю вас ласкою божою… не робіть, не робіть того, що не можна поправити… Я зараз… я зараз же вам усе… все… Хіба й можна його, рідного… єдиного… (Ревно плаче).

Дубровський (холодно). Пане Лабенцький, виведіть цю дівчину.

Стеся підводиться хитаючись і дивиться навкруги нетямущим поглядом.

Хмарний (з несказанною мукою на лиці). Стесю…

ВІлькомірська (що бачить, яка мука відбивається на лиці Хмарного). То що ж, мій хоробрий козаче? Мабуть, є ще на світі скарби, дорожчі за гайдамацькі ненависті… сльози дівочі… Не схотів узяти викупу за алмаз — може, візьмеш за алмазну сльозу дівочу?

Стеся (кидається до княгининих ніг і цілує її руки). Ради бога, ради ласки божої, благаю вас, найясніша пані… Поможіть, вирятуйте його, моя кохана пані… Я ж служитиму вам цілий свій вік, тільки врятуйте… врятуйте мені мого… мого… рідного… єдиного. (Плаче).

ВІлькомірська (знизує плечима). Я хотіла це зробити, але він сам не хоче. Що ж, може, ти зумієш добитись цього, — спитай у нього, де він подів моє алмазне жорно.

Стеся (безпритомно, але здивовано). Алмазне… жорно?

ВІлькомірська. Так, моя люба, — великий алмаз мого роду. (Підводиться. Стеся теж). Знайди мені цей камінь і, присягаюсь тобі своїм княжим словом, — я заплачу викуп за твого Василя. Прощавайте, пане Дубровський. Значить, ви обіцяєте мені помилувати цього чоловіка, як найдеться мій алмаз?

Дубровський (знизує плечима). Ну, що ж, нехай так, я згоджуюсь відстрочити страту на двадцять день.

ВІлькомірська. Дякую. (Дає йому руку, яку він цілує). Ходім, Гельцю. (До Стесі). Чуєш, моя дівчино, шукай; яшцо знайдеш алмае — він залишиться живий. (Виходить із Брагінською).

Ружинський. Чуєш, дівчино? (Бере Стесю за підборіддя). А в хлопа непоганий смак. Чуєш, хлопе, — є така згода — ми побавимось трохи з твоєю нареченою. (Сміється).

Хмарний. Постривай, тхоре, ти ще заплатиш мені за все.

Ружинський (байдуже). Можеш дістати у Стемпковського в Кодні — він тобі заплатить за мене… сокирою. (Виходить сміючись).

В ту ж хвилину гайдуки виводять Хмарного в середні двері, що з грюкотом зачиняються за ними.

Стеся (отямившись, кричить). Василю, Василечку! (Біжить за ним, але падає, зомлівши, серед зали).

Дубровський (зупиняючись над нею в роздумі). Нещадно меле млин життя, і не твоїм слабим рукам зупинити ці жорна, моя мила.