Читать «Повернення до Вавилону» онлайн - страница 12

На кілька хвилин вони з Меріон лишилися самі у вітальні, і, раптом зважившись, він сказав:

- Родинні свари - страшна річ. Вони не улягають ніяким правилам. І їх не порівняєш з раною чи болем - скоріше, вони - мов тріщини на шкірі, які не загоюються, бо просто бракує живої тканини. Я б дуже хотів, щоб ми забули про наші незлагоди.

- Деякі незлагоди важко забуваються,- відповіла Меріон.- Тут одне з двох: або ти довіряєш людині, або ні.

На це він відповіді не мав, і вона, помовчавши, спитала:

- Коли ти хочеш забрати її?

- Як тільки підшукаю гувернантку. Якщо вдасться, то післязавтра.

- Це неможливо. Я не встигну приготувати її речі. Раніш як у суботу не вийде.

Він покірно згодився. Лінкольн повернувся до вітальні й запропонував йому випити.

- Що ж, чарку віскі можна,- відповів Чарлі.- Мою сьогоднішню порцію.

У вітальні було тепло - якось по-родинному тепло й затишно. Діти почували себе добре в цьому гнізді й не знали під крильцем у батьків ні тривог, ні страху. А батьки невтомно піклувалися про них, надаючи найменшому їхньому бажанню куди більшої ваги, ніж візитові Чарлі. Проти ложки мікстури, призначеної для дитини, всі його чвари з Меріон блідли й відходили на задній план. Ні, про Пітерсів не можна було сказати, що вони нудні й нецікаві люди; просто їм скрутно жилося, не було коли й голови підвести. Треба допомогти Лінкольнові знайти кращу роботу, поки цей банк не засмоктав його зовсім, подумав Чарлі.

У передпокої задеренчав дзвоник. Покоївка пройшла через вітальню й поспішила коридором до дверей. Дзвоник нетерпляче залунав знову, двері відчинилися, і всі троє у вітальні стрепенулись. Лінкольн став так, щоб видно було коридор, Меріон підвелася. Покоївка ввійшла перша, позад неї чулися голоси; належали вони Данкену Шефферу і Лоррейн Кворлес.

Вони були веселі, збуджені й аж заходилися сміхом. На мить Чарлі остовпів - як вони пронюхали адресу Пітерсів?

- Ай-я-яй! - грайливо посварився пальцем на Чарлі Данкен.- Ай-я-яй!

І вони знову зареготали. Стривожений, розгублений Чарлі квапливо потис обом руки й відрекомендував їх Лінкольнові й Меріон. Меріон, не розтуляючи уст, кивнула, позадкувала до каміна, де стояла її дочка, і обняла дівчинку за плечі.

Поволі скипаючи гнівом, Чарлі ждав, чим вони пояснять своє вторгнення. Нарешті Данкен п'яним голосом урочисто оголосив:

- Ми прийшли запросити тебе на обід. Нам з Лоррейн набридла ця гра в котика-мишки, і ми заявляємо, що ти не маєш права ховатися від нас.

Чарлі підійшов ближче, неначе збираючись грудьми виштовхнути їх за двері.

- На жаль, я зайнятий. Скажіть, де ви будете, і я подзвоню вам за півгодини.

Та вони наче й не чули його слів. Лоррейн присіла раптом на бильце крісла і, витріщивши очі на Річарда, вигукнула:

- Ой яке ангелятко! Підійди до мене, хлопчику.

Річард глянув на матір і не зрушив з місця. Лоррейн знизала плечима і обернулася до Чарлі: